Завантаження ...

Три найдовші дні лютого. Як почалася велика війна, в яку ніхто не вірив

1dbdb91-24history-705.jpg

22 лютого 2022 року. У Києві закінчується навдивовижу теплий день. До травневих шашликів ще далеко, але +10 в останні дні календарної зими буває нечасто.

Секретар РНБО Олексій Данілов у себе в кабінеті на третьому поверсі будівлі Радбезу чекає "червону папку" – щоденний звіт від розвідки з грифом "Цілком таємно".

Близько 19.10 папка лягає йому на стіл. Олексій М'ячеславович пробігся поглядом по паперах і одразу зателефонував президенту. Володимир Зеленський був на котрійсь із незчисленних зустрічей, кількість яких на тлі можливої великої війни з кожним днем зростала.

Але замість дочекатися, поки президент звільниться, секретар РНБО швидко сів у свою вже давно не нову Audi та сказав водієві їхати на Банкову. Повідомлення з "червоної папки" не могло чекати.

Приїхавши в Офіс, Данілов переговорив із керівником особистої охорони Зеленського, з главою Управління держохорони й урешті доповів самому президенту: "Є дані від наших партнерів – існує висока небезпека вашого фізичного знищення".

"Партнери нам часто казали, що от "хлопці, якщо війна, то це для вас означає знищення керівництва, фільтраційні й концентраційні табори". Але в той вечір – було перше повідомлення про реальну підготовку до вбивства Зеленського", – в розмові з УП згадує події 22 лютого секретар РНБО. 

Зеленський, який тоді працював у режимі no time to die, уважно вислухав Данілова, подякував і попрямував на чергову зустріч. 

ВСІ КОЛАЖІ: АНДРІЙ КАЛІСТРАТЕНКО

Той день був і без того напруженим. Напередодні, 21-го, російський диктатор Владімір Путін провів свій Радбез і оголосив, що Москва "визнає незалежність" її маріонеткових режимів на захоплених територіях Донбасу, при тому незрозуміло в яких кордонах. 

У Києві пам'ятали про аналогічні дії Росії в Грузії у 2008-му. Але ніхто на Банковій ще не здогадувався, що цей день міг бути набагато страшнішим: за первинним задумом Кремля, 22 лютого колони російських військ мали уже наступати на столицю та інші міста України. 

У ході боїв за Київ українські оборонці здобули трофейні карти псковських десантників. Подібні документи командири підрозділів отримують за два дні до початку наступу.

"На мапі написано: "Видати 20 лютого" – тобто наступ мав початись 22-го. Але щось змінилось, і 20 число там перекреслено і написано "22 лютого", – розповідає Данілов.

З поки невідомих причин російський наступ посунувся на два дні й розпочався в ніч на 24 лютого. 

"Українська правда" реконструювала події в Україні в ці дві останні доби перед вторгненням та розповідає, як українська держава пережила перші години російської навали. 

У цьому тексті ви знайдете відповіді на запитання про те, що говорив Кирило Буданов депутатам 22 лютого, як на зустрічі в ОПУ бізнесмени невдало жартували над власником "Rozetka", куди Рінат Ахметов поїхав після зустрічі з президентом 23 лютого, як зранку 24 лютого Зеленський телефонував Борису Джонсону, де депутати отримали зброю та як евакуйовували Кабмін на захід країни. 

У ході роботи ми поговорили з понад тридцятьма співрозмовниками в Офісі президента, Кабінеті міністрів, Верховній Раді, силових відомствах та представниками великого бізнесу.

22 лютого: відповідь Путіну, зустріч із Радою, мобілізація резервістів

22 лютого президент Зеленський був у складному пошуку – він намагався добрати правильні слова, аби швидко й сильно відповісти Путіну. Залишити без відповіді його великий псевдоісторичний спіч означало визнати свою слабкість. І йшлося не лише про те, що російський диктатор "визнавав незалежність Л/ДНР". Якщо придивитись до тієї промови, ставало очевидно, що Путін ставив під сумнів саме право України існувати як державі.

"Дивитись весь Радбез Путіна і його виступи ми не мали часу. Але ми знали, що він готує. Наша розвідка доповідала, що буде відбуватись",  згадує в розмові з УП глава Офісу президента Андрій Єрмак. 

На Банковій знали, що Путін готував своє рішення по Донбасу, але не могли повірити, що він одним махом зважиться перекреслити 8 років переговорів і поховати "Мінські угоди".

З промови Володимира Зеленського 22.02, 2:40

"Великий народе великої країни, у нас і нашої держави немає часу на довгі лекції з історії, тож я не буду говорити про минуле, скажу про реалії і майбутнє. За мною Україна у її міжнародно визнаних кордонах – і вони залишаться такими…

Визнання незалежності окупованих районів Донецької і Луганської областей може означати односторонній вихід Росії з Мінських домовленостей та ігнорування рішень в рамках "Норманді"...

Росія легалізує свої війська, які фактично перебували в окупованих районах Донбасу з 2014 року.

Ми добре розрізняємо провокації та наступ військ агресора. За нами – правда. І правду ми ніколи не будемо приховувати від вас. Щойно ми побачимо зміну ситуації, щойно ми побачимо зростання ризиків – ви будете про все це знати…"

Loading video

* * *

У тій промові Зеленського було ще одне речення, характерне для його виступів середини лютого. 

"Ми давно й до всього готові. Але причин для вашої безсонної ночі немає", – сказав президент за дві доби до початку повномасштабного вторгнення.

Впевненість у тому, що визнання псевдореспублік може нічим і не закінчитись – не просто риторична формула у виступі президента. Це було спільне переконання всієї його команди.

Близько 14 години того ж дня в київському Будинку офіцерів журналісти "Української правди" чекали міністра оборони Олексія Резнікова на інтерв'ю. Глава Міноборони дещо затримувався. Насправді він був за два квартали звідти, в приміщенні Верховної Ради, де намагався заспокоїти сполоханих депутатів. 

На зустріч Резніков, вбраний в ефектний костюм-трійку, прийшов усміхненим. Близько години він переконував УП, що великої війни не буде, а від рішень Кремля щодо Донбасу може бути навіть певна користь.

"Зараз Росія просто нарешті перестала приховувати свою присутність. Це була пряма агресія, яка відбулася з боку Російської Федерації, але вони все робили в прихований спосіб. А тепер, як кажуть з Венеційської доби, маски зняті",  пояснював свою позицію міністр.

Резніков випромінював спокій і переконливо доводив, що "Путін не наважиться бомбардувати "другий Єрусалим" – Київ". З таким заголовком це інтерв'ю і вийде о 5 ранку 24 лютого, акурат в момент, коли на Київ падатимуть крилаті російські ракети.

* * *

22 лютого США почали вивозити до Польщі працівників свого посольства, яке за тиждень до того евакуювали з Києва до Львова. Десь у цей же час у Москві Путін запросив у Держдуми дозвіл на використання армії за межами Росії.

У Києві влада знала про всі ці ознаки неминучої катастрофи, але до останнього намагалась триматися за ілюзію звичайного життя. Зеленський проводив наради, готувався до зустрічей з депутатами і бізнесом. Одночасно з цим президент продовжував приймати закордонних гостей. 

Кожен із таких візитів на тлі евакуації посольств та заборони західним авіакомпаніям літати в Україну, сприймався як сигнал. На Банковій навіть сподівались, що Путін не наважиться напасти на Україну, коли в ній перебуватиме закордонний лідер. Тому вся українська дипломатія працювала над тим, щоб буквально щодня організувати такі візити до Києва.

22 лютого в Україну завітав президент Естонії Алар Каріс. Якраз під час їхнього із Зеленським спільного брифінгу журналісти запитали про можливість запровадження воєнного стану на тлі явних приготувань Москви до війни.

"Ми віримо в те, що війни не буде", – без тіні вагання відповів Зеленський, зробив паузу і з таким же холодним спокоєм у голосі додав: "Потужної війни, проти України. І не буде широкої ескалації з боку РФ. Якщо буде – буде запроваджено воєнний стан"

За кілька годин після цих слів Путін, не менш холоднокровно, заявить про визнання маріонеткових "республік" у повних кордонах Донецької і Луганської областей, включно з територіями, які підконтрольні українському уряду.

Ескалація конфлікту виглядала неминучою.

* * *

Увечері 22 лютого президент Зеленський вперше за всю каденцію Ради 9-го скликання запросив на Банкову голів усіх парламентських фракцій. 

До того Зеленський вдався до такого формату єдиний раз – наступного дня після своєї інавгурації він збирав парламентських лідерів, аби оголосити їм про розпуск попереднього скликання Ради. 

Тепер Зеленський зібрав лідерів парламентських фракцій і груп, щоб спробувати їх згуртувати.

Деталі тієї зустрічі досі залишались невідомими, адже багато з озвученої там інформації було й залишається під грифом "Таємно". Але, як вдалося з'ясувати УП у кількох представників фракцій, головний наголос на тій зустрічі Зеленський зробив на створенні того, що сам він назвав "оборонною коаліцією".

Аби показати важливість моменту, зустріч зібрали на президентському четвертому поверсі ОПУ у великій світлій залі, яку зазвичай використовують для міжнародних переговорів. 

Президент запросив для доповіді усіх топів влади: і цивільної, і військової. Тому на зустрічі по різні боки від Зеленського сиділи прем'єр Шмигаль, головком ЗСУ Валерій Залужний, голова СБУ Іван Баканов і керівник ГУР МО Кирило Буданов. 

Лідери фракцій кивали й погоджувались із президентом. Петро Порошенко рвався "допомагати, де є потреба". Юлія Тимошенко говорила, що росіяни переважають ЗСУ чисельністю, і тому потрібна мобілізація. Єдиним, хто не брав слова, був Юрій Бойко, якому "дотепники" з президентської команди виділили місце одразу поруч із Порошенком.

Після виступів політиків почергово доповідали силовики. Оскільки лідери фракцій мають високий доступ до держтаємниць, доповіді силовиків були досить відвертими. Валерій Залужний розповів про роботу ЗСУ, пояснивши, що армія готується до всіх можливих сценаріїв. 

Натомість Баканов і Резніков відкидали можливість повномасштабної війни. Вони вірили хіба в можливі психологічні спецоперації з боку Росії і як максимум – у загострення ситуації на Донбасі. 

Останнім тримав слово глава Головного управління розвідки Кирило Буданов. Але, як розповідають учасники зустрічі, здавалося, що Зеленський і команда не дуже слухають Буданова. 

Та саме його виступ, як стане очевидно буквально за півтори доби, був найбільш важливим і точним. 

Буданов витягнув зі своїх паперів карту й зі спокійним, заглибленим у себе виразом обличчям почав розповідати речі, від яких у присутніх мала б кров захолонути в жилах: росіяни можуть почати війну за межами Донбасу, під загрозою Херсон і Харків, є загроза для Києва, росіяни можуть спробувати зайти з Чорнобиля.

"Буданов розповідав страшні речі. Але через те, що інші топи влади якось так ледь не роздратовано реагували на те, що він говорив, то й інші не сприймали його серйозно. Знаєте, таке ставлення до заяв Кирила було, як до молодшого брата", – згадує атмосферу після виступу Буданова один із учасників зустрічі. 

Зі звернення Володимира Зеленського за підсумками 22 лютого:

"Патріот – це той, хто б'ється з ворогом за свою землю. І той, хто вкладається в неї грошима та створює на ній робочі місця. Тому ми запускаємо програму економічного патріотизму. Це додаткові стимули для локалізації нашого виробництва…

Сьогодні всі політики, всі партії одного кольору – синьо-жовтого…

Мною підписано указ про призов резервістів в особливий період. Я підкреслюю, йдеться виключно про громадян, зарахованих до оперативного резерву. Маємо підвищити готовність українського війська до всіх можливих змін в оперативній обстановці…

Завтра у мене буде зустріч із ТОП-50 нашого великого бізнесу… 

Якщо ми сьогодні промовчимо, то завтра зникнемо. Нас чекає щоденна важка робота. І ми до неї готові…"

23 лютого: надзвичайний стан і зустріч з олігархами

Ранок 23 лютого для більшості українців не особливо відрізнявся від попередніх ранків за останні вісім років війни. 

Поки в Києві вище керівництво тільки готувалося до нового дня протистояння з Росією, в Овальний кабінет Білого дому у Вашингтоні зайшов, несподівано для самого себе, гість із України.

Зазвичай президент США не приймає у своєму кабінеті послів чи глав МЗС. Однак того дня саме міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба та посол Оксана Маркарова були гостями Джо Байдена. До цього український міністр уже встиг зустрітись із американським колегою Ентоні Блінкеном. 

Ситуація навколо України була настільки напруженою, що у Білому домі вирішили ще більше підкреслити свою підтримку України, прийняти Кулебу в особистому кабінеті Байдена і навіть зробити про цю зустріч фотозвіт. 

ФОТО: ТВІТЕР БІЛОГО ДОМУ

Єдиним, чого не можна розгледіти на фотографіях Білого дому, була тривожна, щоб не сказати жалобна, атмосфера цієї зустрічі.

Після протокольних фото Байден почав розпитувати Кулебу про ситуацію, щось радити, говорити про підтримку. Але тон його розмови скидався швидше на прощання з онкохворою дитиною, ніж на підбадьорення союзника напередодні вирішальної битви. 

В особі Кулеби того дня Байден прощався з усією Україною.

* * *

Тим часом у Києві колеги Кулеби по владі збиралися на нове засідання РНБО. 

Після путінських рішень 21 лютого український Радбез перейшов у режим роботи 24/7. Вранці 23 лютого усі його члени мали зібратись, щоб вирішити складну дилему: чи запроваджувати воєнний стан, адже приготування Росії та активізація її сателітів на Донбасі виглядали загрозливо.

Дискусія на засіданні йшла досить жваво. Головком ЗСУ Залужний і міністр оборони Резніков відстоювали позицію, що запровадження по всій країні надзвичайного стану може бути не досить. Вони пропонували одразу вводити воєнний стан, щоправда, тільки у двох-трьох областях на сході країни.

Але більшість присутніх на засіданні боялися, що таким чином Україна сама дасть росіянам козирі в руки. Російська пропаганда уже кілька тижнів трубила з усіх екранів, що Україна готується до великого наступу на Донбасі.

Запровадження там воєнного стану могло розв'язати руки Росії і дати їй формальний привід для вторгнення – мовляв, "це Україна починає війну і запроваджує воєнний стан". 

Врешті вирішили не провокувати Москву. Тож вранці 23-го секретар РНБО повіз у Раду на затвердження указ президента, де йшлося лише про надзвичайний стан по всій країні й не було жодного слова про воєнний стан на Донбасі.

Однак у Раді створена минулого вечора "оборонна коаліція" розсипалась, не проіснувавши і дня. Більшість опозиційних фракцій, які ще напередодні обіцяли всіляку підтримку, почали сперечатись із владою.

"Петро, Тимошенко і "Голос" вимагали забрати з указу пункти про партії й обмеження роботи ЗМІ. Але Смирнов (заступник глави ОПУ – УП) вперся, що указ має бути в тому вигляді, як це написано в законі", – згадує співрозмовник УП у керівництві парламенту.

Місцем пошуку рішення став кабінет голови Верховної Ради Руслана Стефанчука. Голови фракцій добивались зміни президентського указу, переписували речення, уточнювали формулювання. 

Час ішов, закінчилось ранкове засідання, минула перерва, настало вечірнє засідання, а результату від "оборонної коаліції" не було.

Якоїсь миті секретар Данілов не витримав і досить різко осадив депутатів: "Ми можемо з вами тут до кожної коми чіплятися. Але ви ж розумієте, що завтра, може, доведеться уже воєнний стан голосувати? Тому давайте щось вирішувати".

Це на мить зупинило суперечки, але не надовго. У підсумку Рада спромоглась проголосувати за надзвичайний стан ледь не о десятій вечора.

Усе це виглядало досить гротескно, особливо на тлі переданих Штатами в Київ нових розвідданих: Росія остаточно завершила приготування і може напасти.

* * *

Врешті така розслабленість депутатів була прямим наслідком поведінки лідера держави. 

Того дня у Києві з візитом перебували президенти Польщі Анджей Дуда та Литви Гітанас Науседа. 

На чергове запитання журналістів про те, чи вірить він у напад Путіна, Зеленський в іронічній манері відповів, що плани Путіна – "це не прогноз погоди", і тому прогнозувати їх марно.

"Але я без прогнозів чітко знаю, як діятиме наша армія. Я прошу вибачення – ці чіткі кроки нашої армії щодо обороноздатності та захисту нашої держави знатимуть лише я і наша армія. І, повірте, ми до всього готові", – додав Зеленський.

Як показали наступні дні й місяці, Зеленський мав підстави говорити про серйозну підготовку всього сектору оборони до різних варіантів розвитку подій.

Паралельно з тим, як президент і цивільна частина його команди заспокоювали суспільство обіцянками травневих шашликів, силове крило влади готувалось до російського вторгнення.

Зараз уже відомо, що ЗСУ в режимі суворої секретності розосереджували склади боєприпасів, готували запасні аеродроми для бойової авіації, виводили вертольоти в поля, передислоковували ППО, готували структуру ТрО, перекидали під виглядом навчань військові з'єднання із заходу країни в центр і на схід тощо, тощо.

Очевидно, що верховний головнокомандувач не міг не знати про такі масштабні приготування. На відміну від агресора і навіть союзників.

Американські військові чиновники визнали, що знали про російські плани та стратегію набагато більше, ніж про українські. І частково тому західні прогнози щодо можливостей України оборонятись виявились такими неточними. 

"Але ніколи не можна підготуватися до війни повністю. Бо ти не знаєш, як люди себе поведуть в критичний момент: хто буде героєм, а хто зрадить і здасть плани оборони ворогу",  з гіркотою резюмує Данілов.

* * *

Близько 17 вечора вулиці Банкову та Лютеранську навколо Офісу президента почали заповнювати елітні кортежі. 

На зустріч в Офіс президента поспішали власники 50-ти найбільших компаній України. 

Найбагатші люди країни – хто з охороною, а хто без – пішки заходили на територію ОПУ та прямували до бічного входу в будівлю. 

ФОТО: УКРАЇНСЬКА ПРАВДА

Чи не вперше за всю історію Незалежності в холі Офісу одночасно зібралася така величезна група олігархів і топменеджерів країни. Представники держохорони на вході в кожного перепитували прізвище і по одному вишукували гостей у роздрукованому списку. Ніби це не олігархи, а група школярів приїхала на екскурсію. 

У черзі до рамок металошукачів можна було зустріти Геннадія БоголюбоваБориса КауфманаГалину ГерегуАндрія СтавніцераГеннадія КорбанаТомаша ФіалуСергія ТарутуБориса КолесніковаВасиля ХмельницькогоСтепана ІвахіваМаксима ТімченкаОлега Гороховського та багатьох інших. 

ФОТО: УКРАЇНСЬКА ПРАВДА

Спеціально на зустріч із президентом з-за кордону прилетіли Рінат Ахметов та Віктор Пінчук. На відміну від інших запрошених, Ахметов і Пінчук не заходили через "білий" вхід ОПУ. Їхні кортежі впустили у внутрішній двір Офісу.

За рамками металошукачів бізнесменів ввічливо зустрічали працівники ОПУ й групками проводили на другий поверх до зали державних заходів. Зазвичай там за величезним круглим столом відбувається засідання РНБО.

Щоб зайти всередину, гості мусили відбути ще одну процедуру – віддати представникам УДО свої телефони та годинники

Кожен гість мав заготовлене місце. Власників бізнесу запрошували сідати за круглим столом, ліворуч від президента. Натомість топменеджерам залишились приставні стільчики попід стінами зали.

Очікуючи на появу президента, гості віталися, перекидуючись короткими фразами та жартами. 

В одному з кутків група бізнесменів обмінювалась своїми прогнозами "буде – не буде війна". Раптом хтось із групи побачив власника маркетплейса "Rozetka" Владислава Чечоткіна.

"Владе, знаєш, чому росіяни не прорвуться на Київ? Тому що застрягнуть на складах "Rozetkа", – пожартував один із присутніх, і всі, включаючи Чечоткіна, від душі розреготалися. 

Ніхто з присутніх і уявити не міг, що за декілька днів російські танкові колони наступатимуть на Бровари, де на їхньому шляху опиниться якраз величезний логістичний хаб "Rozetka"

Приблизно о 18:00 у залі почався притишений рух – президент іде. Разом із Зеленським до зали увійшли голова ОПУ Єрмак, прем'єр Шмигаль, перший помічник президента Шефір, головнокомандувач ЗСУ Залужний, керівник ГУР Буданов, тодішній керівник СБУ Баканов, міністри оборони Резніков і внутрішніх справ Монастирський, голова Держприкордонслужби Дейнеко.

"Президент зайшов стурбованим, але тримався. У нього, знаєте, обличчя було такого жовтого нездорового кольору", – описує свої враження один із представників бізнесу.

ФОТО: ПРЕССЛУЖБА ОПУ

Зеленський коротко виступив на камери і попросив пресслужбу за двері. На мить запанувала тиша – хтось із бізнесменів напружився через побоювання, що їх вкотре проситимуть скидатися на щось грошима.

"Відразу кажу, що зібрав вас не для того, щоб просити грошей, – почав неформальну бесіду президент. – Зараз дуже важливо, щоб ви допомогли державі. Прошу вас підтримувати економіку та підтримувати свої колективи. Зі свого боку ми зробимо все можливе, щоб вирішити конфлікт дипломатичним шляхом".

"Ми використовуємо усі можливі канали", – додав Зеленський і, як розповідають учасники зустрічі, пильно подивився у той бік столу, де поруч сиділи Вадим Новинський та Рінат Ахметов. 

Бізнесмени уважно слухали президента в очікуванні почути щось нове та важливе. Однак далі Зеленський передав слово силовикам.

Одним із перших говорив міністр оборони Резніков, щоправда, зі слів присутніх, його виступ більше нагадував "мотиваційний спіч тренера особистісного росту". 

Далі слово тримав головком ЗСУ Залужний. Впевнено і достатньо жорстко він доповідав про підготовку збройних сил та наголошував, що "армія готова до будь-якого розвитку подій". Після зустрічі деякі з її учасників погоджувались між собою, що найбільше їх заспокоїв Залужний своєю впевненістю. 

Після силовиків мікрофон увімкнув Рінат Ахметов. На відміну від інших бізнесменів, які перебували в хорошому гуморі, найбагатший українець виглядав знервованим.

"Я такого Ріната ще не бачив. Він розчервонівся і кілька разів повторив: "Найважливіше – це зберегти наших людей", – ділиться спогадами з УП представник крупного бізнесу. 

Після Ахметова про важливість миру говорив Пінчук, а згодом слово взяв Новинський, який звернувся у бік президента: "Ми робимо все можливе, щоб віднайти мирне рішення". 

Бізнесмени, які виступали, по колу повторювали слова про важливість миру. 

Присутнім ставало нудно. Деякі бізнесмени почали шепотітися між собою. Серед них виділялися брати Суркіси, які сиділи практично навпроти Зеленського. 

Кільком своїм сусідам Суркіси тихо передали: "О четвертій ранку все почнеться", очевидно, маючи на увазі наступ росіян. Однак у мікрофон цього не повторили. 

Черга на виступ перейшла до тих, хто сидів за межами столу. Слово взяв співзасновник "Monobank" Олег Гороховський, який запропонував владі якомога швидше підняти грошове забезпечення для військовослужбовців. 

"Для того, щоб люди були готові захищати, вони мають бути вмотивовані. Правильно було б поставити зарплату умовно у 100 тисяч гривень, і тоді людина розумітиме, за що вона ризикує", – переказують УП слова Гороховського. 

Цю ідею підтримали всі, вона особливо сподобалася Зеленському. 

На годиннику наближалася 19:00 і президент запропонував закінчувати зустріч – мовляв, "треба далі працювати". 

Під кінець заходу Зеленський повернув голову ліворуч і згадав, що поруч із ним сидить прем'єр-міністр. 

"Ще Денис Анатолійович нічого не говорив, треба дати слово прем'єру. Маєте що додати?" – звернувся до Шмигаля президент. 

"Я повністю погоджуюся з усім, що ви сказали", – поспішив запевнити прем'єр. 

Після 19:00 олігархи та топменеджери почали залишати будівлю Офісу. 

Хтось намагався вийти непоміченим та чим швидше заскочити у свій автомобіль, щоб оминути журналістів у дворі Банкової. 

Хтось навпаки йшов на камери та переказував, що команда президента намагається не допустити ескалації, мовляв, "Зеленський запевнив, що все буде добре". Однак ніхто з них не проявляв стурбованості. Навпаки, скидалося на те, що після зустрічі з президентом бізнесмени виходили заспокоєними. 

"Нам тоді ніхто не сказав, що буде повномасштабна війна. Навіть натяку не було! Ви думаєте, ми б так вальяжно і радісно виходили з Офісу тоді? Я б не витрачав часу на розмови під ОПУ чи якісь другорядні справи, а сім'ю вивозив би", – емоційно пригадує вечір 23 лютого один із відомих топменеджерів у розмові з УП. 

Після запису інтерв'ю з керівником ГУР МО Будановим "Українська правда" запитала його, чому на зустрічі з бізнесом він не озвучив інформацію розвідки про плани Путіна.

"У них, на відміну від депутатів, немає доступу до держтаємниці, тому ми не могли все сказати. Але я досить прямо говорив, так що рівень загрози було нескладно зрозуміти", – переконував Буданов.

Більшість учасників зустрічі насправді не хотіли вірити у попередження голови ГУРу, віддаючи перевагу більш зручним заспокоєнням президента та інших силовиків. Це стосувалось навіть найбільш поінформованих людей країни. 

Наприклад, за словами джерел, які товаришують з Рінатом Ахметовим, олігарх після зустрічі в Офісі президента поїхав не в аеропорт, а в лазню, де до глибокої ночі випускав пар і нібито переконував друзів, що ніякої війни вранці не буде.

Щоправда, в коментарі УП найбагатший українець це заперечує: "Вечеря була, лазні не було. Вечорами до лазні я взагалі не ходжу. І нікого я не переконував, що вторгнення не буде".

* * *

Ближче до 21-ої години президент запросив до себе в кабінет спічрайтера Юрія Костюка, Андрія Єрмака та прессекретарку голови ОПУ Дарію Зарівну. 

Володимир Олександрович хотів обговорити нове вечірнє звернення. Цього разу воно мало бути не у формі звіту українцям. Зеленський хотів звернутися до росіян. 

Президент надиктував Костюку і Зарівній кістяк промови, на ходу обдумуючи форму та художні звороти. За деякий час спічрайтери відшліфували текст і ближче до 23 години відеогрупа ОПУ записала відео. 

"Того вечора президент був, як водій, який керує автомобілем вночі, максимальна зібраність", – пригадує в розмові з УП Зарівна. 

І треба визнати, що якби існував хоч мізерний шанс відвернути війну зверненням, то воно мало б бути саме таким, як у Зеленського 23 лютого.

З промови президента 23.02 23.55 

"Я обращаюсь к российским гражданам как гражданин Украины.

С вами нас разделяют более двух тысяч километров общей границы. Вдоль нее сегодня стоят ваши войска, почти двести тысяч солдат. Тысячи боевых машин.

Ваше руководство одобрило их шаг вперед. На территорию другой страны. И этот шаг может стать началом большой войны на Европейском континенте".

24 лютого: вторгнення

Близько п'ятої ранку 24 лютого Київ прокинувся від ракетних ударів. 

Від одного з таких вибухів прокинулася дружина президента Олена Зеленська. Володимира Олександровича у ліжку вже не було. Зеленська розгублено вийшла зі спальні та знайшла чоловіка у сусідній кімнаті. Він стояв уже одягнений у костюм та білу сорочку, але без краватки. 

"Що сталося"? – схвильовано запитала дружина президента.

"Почалося", – скупо відповів він. 

У цей час секретар РНБО Олексій Данілов уже вирядив дружину і сина з міста на захід країни та взявся обдзвонювати членів Радбезу просто на мобільні телефони.

Одного з перших він розбудив голову парламенту Руслана Стефанчука, якого попросив якомога швидше приїхати в Офіс президента й оперативно організовувати засідання Ради: "Нам треба вводити воєнний стан, не барися". 

В різних кінцях міста прокидались народні депутати та інші посадовці. Ті з них, хто мав доступ до державної таємниці, кинулись відкривати секретні конверти "на випадок війни", які роздали буквально за кілька днів до того. 

"Там не було нічого! Лише якась загальновідома фігня. Ні слова про те, що мені робити!" – емоційно згадує в розмові з УП один із впливових депутатів із "Слуги народу". 

Як у поганих голлівудських фільмах, де у критичний момент обов'язково зіпсується і погода, у перший день вторгнення тепло і сонце в одну мить поступились мряці та холодній мжичці. Вона висіла в повітрі над багатотисячними автомобільними заторами, які миттєво застопорили виїзди зі столиці у всіх напрямках.

Трохи за 5 ранку президент вийшов із ліфта на четвертому поверсі свого Офісу. Зеленський прийшов в ОПУ першим. Наодинці він пробув недовго – один за одним на Банкову добиралися члени РНБО. 

"Все відбувалося моментально. Всі приїхали, була коротенька доповідь і одразу повезли документ через підпис президента до парламенту", – пригадує в розмові з УП міністр оборони Резніков. 

"У нас все було підготовлено, все роздруковано – різні пакети документів на різні сценарії. Тільки підпис президента отримали і реєструємо. Ми готувались до всього, але не могли нікому про це сказати, навіть рідним", – додає Данілов. 

У своєму будинку під Києвом від вибухів прокинувся депутат Вадим Новинський. Він набрав митрополита Київського Онуфрія, а після нього московського патріарха Кирила.

"Святейший, началась война!" – сказав схвильований депутат.

"Не может быть", – не повірив патріарх Кирил.

"Ну как не может, если у меня окна дрожат от взрывов", – наполягав Новинський. Патріарх обіцяв з'ясувати, хоча все і так було очевидним.

В урядовому кварталі військові та добровольці почали зводити перші барикади. У спальних районах Києва відбувався хаос: перелякані люди займали довгі черги до банкоматів, заправок, вишиковувались перед продуктовими магазинами й аптеками.

Близько 6:40 ранку в кабінеті Зеленського перебував міністр внутрішніх справ Монастирський, секретар РНБО Данілов та спічрайтер Костюк. 

Президент стояв посеред кімнати. Він дістав свій іРhone, знайшов потрібний номер та увімкнув гучномовець. 

По той бік слухавки зазвучав голос прем'єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона. В Лондоні була 4:40 ранку, але британський прем'єр енергійно переконував Зеленського у повній підтримці українського народу. 

"Ми будемо битися. Борисе, ми не збираємося здаватися", – кричав у слухавку Зеленський, добираючи слова англійською мовою. 

"Ще після першого візиту Джонсона в Київ у них із президентом склались тісні стосунки. Тому вони можуть собі дозволити набрати один одного просто на мобільний, коли це не складає якоїсь таємниці. Немає часу на дипломатію ХVІ століття, коли на тебе напала Росія", – пояснює природу стосунків між двома лідерами український посол у Лондоні Вадим Пристайко.

Згодом комунікації президента перейшли на спеціальний захищений зв'язок. Перша розмова Зеленського через такий канал відбулась із президентом США Джо Байденом. 

"Все неслось одразу і одночасно. Тут якась іде внутрішня нарада, перейшли в іншу кімнату – міжнародна ситуативка, тут же якийсь міжнародний дзвінок, прийшли силовики – селектор. Пам'ятаю, в один момент була пауза невеличка і президент окинув нас поглядом і каже: "Що ще ми можемо зробити? Ідеї?". І все понеслося далі", – згадує ранок 24 лютого заступник глави ОПУ Андрій Сибіга.

* * *

Того ранку з різних кутків і берегів міста депутати Верховної Ради намагались дістатися до урядового кварталу. 

Апарат Верховної Ради буквально за день до цього надав інструкції головам фракцій, що в разі воєнних дій народні обранці мають приїхати на свої місця в комітети парламенту.

"Всі переживали, що першим ділом впаде мобільний зв'язок. А в кожного депутата у кабінеті є телефон із захищеною лінією. Так звана "сотка". Тому нам сказали сидіти біля телефонів і чекати подальших вказівок", – пояснює УП один із нардепів. 

Через загрозу ракетних ударів по урядовому кварталу керівництво Ради розглядало можливість проведення виїзного засідання.

Місцем для нього обрали Музей історії України у Другій світовій війні, де під монументом Батьківщини-матері є велике приміщення, здатне умістити 400+ депутатів. 

Ближче до 7 ранку депутати почали отримувати повідомлення у WhatsApp про збір саме там. 

"Ми приїхали з колегами під Родіну-мать. Там уже стоять люксові авто, а біля них "слуги народу" з валізами. Запитуємо їх: "А нащо вам сумки"? Вони кажуть: "Нам сказали, що евакуація буде". Це, напевно, єдиний раз, коли я того дня сміявся. Це ж було очевидно, що ніхто нікого евакуювати не буде", – сміючись, згадує один із співрозмовників у фракції "Голос".

Поки депутати добиралися до музею Другої світової, керівництво парламенту знову змінило план. За якісь пів години голови фракцій уже просили нардепів у спільних чатах повертатись на засідання в Раду. 

По-перше, апарат не встигав забезпечити нормальне голосування на виїзді. По-друге, якби на відео засідання Ради було якесь інше приміщення, ніж сесійна зала, це могло б стати ідеальним матеріалом для російської пропаганди на тему "українська влада уже утекла зі столиці". 

Ближче до 8 ранку нардепи почали збиратися у залі ВРУ – не у вишуканих сукнях і дорогих костюмах, а в спортивному одязі, заспані і без макіяжу, і не з сумками Prada, Gucci чи Chanel, а з тривожними валізками на випадок непередбачуваних обставин. 

За якийсь час у президії з'явився Руслан Стефанчук. Він щойно приїхав з ОПУ та оголосив, що на розгляд виносяться лише укази президента про воєнний стан та загальну мобілізацію. 

Після короткої паузи голова Ради додав, що засідання не закриють, щоб мати змогу швидко збиратися та оперативно голосувати без затримок. 

Депутати не особливо звертали увагу на те, що казав голова Ради – вони продовжували обговорювати тривожні новини. 

На відміну від надзвичайного стану, на який Рада витратила цілий день, воєнний стан проголосували за кілька хвилин. Загалом депутати перебували під куполом не більше чверті години. 

Після голосування голови фракцій та груп підійшли до Стефанчука – події вимагали негайної зустрічі з президентом. 

Лідер президентської фракції Давид Арахамія відразу сказав, що це нереально, але піддався на вмовляння і все ж написав президенту. І той відповів, що чекає всіх голів фракцій у себе. 

Цікаво, що жоден з наших співрозмовників не згадав, що у Верховній Раді чи уряді були заготовлені протоколи на випадок війни. Якщо вони десь і були, то все одно питання подальшої роботи міністрів та депутатів вирішувалося в ОПУ у день вторгнення з коліс. 

Близько 9-ої ранку представники парламенту попрямували на Банкову. Склад делегації був майже таким, як і два дні тому, додався тільки колишній спікер Ради Дмитро Разумков, та замість Юлії Клименко від "Голосу" прийшов Сергій Рахманін. 

"Мене ще так ніколи не перевіряли, ледь не до трусів оглядали", – так у розмові з УП один із учасників тієї делегації згадує спробу потрапити в Офіс. 

Поки представників Ради запрошували в ОПУ до ситуативної кімнати з великими екранами, працівники державної охорони носили мішки з піском, закладали ними вікна і споруджували вогневі точки. 

У пресцентрі на першому поверсі ОПУ тим часом нудьгували кілька журналістів та голлівудський актор Шон Пенн, на якого мало хто звертав увагу. За випадковим збігом, актор саме перебував у Києві для зйомок документального фільму про Україну, навіть не здогадуючись, що почнеться повномасштабна війна. 

Іноді до журналістів спускалися Михайло Подоляк та Олексій Арестович. Останній голосно запитував у слухавку: "Дорога, ти вже доїхала до Чернівецької області?".

У цей час у президентській "ситуативці" секретар РНБО Данілов вів перший селектор із головами ОДА та силовиками. Він не особливо зважав на депутатів, які тихо займали місця за великим столом. 

"Ей, а де Херсон? Хтось може зв'язатися з Херсоном? Ну йо* твою мать! Хоч хтось із Херсону може включитися?" – роздратовано кричав секретар РНБО на порожнє віконечко на екрані, де було написано "Херсонська ОДА".

Щоб відволікти увагу депутатів від селектора, Арахамія почав читати новини із закритих чатів та приправляти їх коментарями з міцними словами. 

Десь за пів години в кімнаті з'явився Зеленський із Єрмаком та Шмигалем. Президент привітався з присутніми за руку, виглядав не так втомленим, як злим. Глава Офісу та прем'єр були більш розгубленими. За всю зустріч ні Єрмак, ні Шмигаль не зронили ані слова. 

"Колеги, ми маємо зараз зосередитися на співпраці. Наше з вами завдання – зберегти легітимність влади", – почав розмову Зеленський. 

Далі він запропонував голові Ради для збереження влади переїхати на захід країни.

Проти цієї пропозиції різко виступили Разумков та Порошенко. 

"Про це стане відомо, і росіяни почнуть качати історію, що керівництво країни втекло – не можна цього допустити", – переконували лідер "ЄС" та колишній спікер.

Врешті дійшли компромісу – домовилися, що Стефанчук залишиться у Києві, натомість першого віцеспікера Корнієнка відправлять в одну із сусідніх областей, а віцеспікерка Кондратюк поїде на Західну Україну. В разі загибелі старшого керівника, молодший мав перебирати повноваження на себе. 

Після цього кожен присутній отримав змогу озвучити президенту те, що вважав за потрібне. 

В якийсь момент зустрічі до Зеленського звернувся Порошенко:

"Давайте сконцентруємося на спільній роботі на перемогу. Я рекомендую вам створити ставку верховного головнокомандувача. Ви її очолите, а я готовий ввійти у неї і допомагати вам". 

Як завжди із пропозиціями Порошенка, депутати не розуміли, чи він щиро, чи просто намагається знайти собі місце біля керма. Зеленський особливо не відреагував на слова п'ятого президента і просто передав слово далі. Згодом він таки створив Ставку, але Порошенка туди не запросив. 

Раптом, хвилині на 30-ій зустрічі, до ситуативної кімнати ледь не забіг керівник президентської охорони. Спецслужби передали інформацію, що на Печерську за кілька кварталів від ОП уже орудують ворожі ДРГ. Крім того, говорив керівник охорони, існує велика загроза ракетного удару по Офісу президента.

У кімнаті раптом з'явились озброєні до зубів УДОшники, і ледь не під руки забрали президента з наради у "безпечне місце". 

Так Зеленський вперше опинився в бункері, з якого керуватиме державою кілька наступних тижнів. 

Депутатів, як і численних журналістів, котрих до того скликали в ОП, попросили негайно залишити приміщення і швидко вибиратись за межі урядового кварталу.

Згодом народні обранці отримали від керівників фракцій повідомлення: "В головному управлінні поліції на Володимирській дають зброю". 

Упродовж дня депутатам, які не втекли з Києва, поліцейські видавали автомати та пістолети, перевіряючи паспорт та депутатське посвідчення. Дуже скоро пістолети почали закінчуватись, і їх вирішили віддавати лише жінкам-депутатам.

В одній із депутатських черг на зброю хтось раптом запитав поліцейського, що відповідав за видачу, для чого депутаткам дають пістолети? 

Втомлений чоловік багатозначно видихнув і тихо промовив: "Прийде час, і ви зрозумієте". 

"Ви що, натякаєте, що нам доведеться застрелитися?" – спробували жартувати депутатки.

* * *

Близько 11 ранку Денис Шмигаль зібрав по захищеному відеозв'язку на селекторну нараду членів свого уряду.

Прем'єр прийшов з уже готовим рішенням: задля збереження керованості країни Кабмін розділять на дві частини. 

Спершу він оголосив список тих, хто має залишитися в Києві: міністри внутрішніх справ, охорони здоров'я, інфраструктури, енергетики, оборони. 

Інша, більша, частина уряду мала того ж дня виїхати спеціальним поїздом в один із відносно безпечних західних регіонів країни. 

"Ви – основний склад, у вас буде кворум на прийняття рішень", – сказав прем'єр у камеру спецзв'язку. 

Віцепрем'єр, міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук раптом перервала прем'єр-міністра. 

"Я не збираюся нікуди їхати. Що я буду там робити?" – емоційно випалила Верещук.

"Це рішення президента", – спокійним тоном намагався апелювати Шмигаль. 

"То я і говоритиму з президентом", – ще емоційніше відрізала віцепрем'єр і таки залишилась у столиці. 

Відповідальним за евакуацію Кабміну прем'єр разом із президентом обрали міністра розвитку громад та територій Олексія Чернишова.

Після селектору міністри, які виїжджали, створили чат у WhatsApp під назвою "24 лютого". Там вони переписувалися про свою роботу в екзилі. 

Аби вивезти всіх потрібних урядовців, їхні сім'ї та документацію, Чернишов з Кубраковим домовилися виділити одразу два окремих поїзди. 

Перший виїжджав із Центрального вокзалу о 14:00, другий – о 16:00. 

* * *

Евакуаційний урядовий поїзд усе ніяк не відправлявся. Галасливі стривожені урядовці та працівники міністерств уже встигли перебратись із холодного перону в теплі вагони, але потяг усе не рушав.

Чернишов раз за разом набирав Кубракова: "Саша, ну шо там? Коли він уже поїде?".

"Та тут такий бардак! Я намагаюсь! Зараз все зробимо",  відповідав Кубраков і набирав чергового чиновника, щоб врешті вивезти уряд зі столиці, на яку ворог наступав з двох боків.

Куди їхав цей потяг? Для конспірації міністр Чернишов поінформував одразу кілька голів ОДА західних регіонів, що до них їде на евакуацію Кабмін. Поки всі готуються, ніхто не знає, куди саме поїде уряд. 

Не знали, куди їде поїзд не лише більша частина його пасажирів, крім міністрів, але й машиністи. Їм відкривали маршрут короткими перегонами, просто кажучи, що "зараз – на таку-то станцію". 

Чернишов по ходу додав якісь повороти на маршруті, аби їх точно ніхто не вистежив. Врешті перший потяг так довго петляв, що його встиг наздогнати другий евакуаційний склад, і вони разом доїхали до станції Івано-Франківськ.

І, мабуть, не може бути кращої метафори української держави вранці 24 лютого, ніж швидкий переповнений потяг, який їде на захід. Потяг, у якому є лише один охоронець із пістолетом, і машиніст не знає не те що, чи доїде він, але бодай назви кінцевої станції.

Роман Романюк, Роман Кравець, УП

мрия