Завантаження ...

Мене ніколи ніхто не вчив любити Україну

301524542_5458073060936970_6764430297638323345_n.jpg

Я виросла у звичайній сім’ї, серед моїх родичів не було дисидентів, ніхто мені не розповідав про якісь утиски членів нашої сім’ї з боку радянської влади. То вже пізніше, у дорослому віці, я дізналася про деякі «деталі», але зараз не про те мова…

Коли в юності мене запитували, чи я «русская», бо моя російська була бездоганною, я завжди відповідала, що я - українка.

Коли в 90-х збиралася виходити заміж, а майбутній чоловік сказав, що йому потрібно обирати, кому давати присягу, я відповіла: «В росію я не поїду.»

Я була свідком Революції-на-граніті, щиро співчувала їй, але подумки. Взагалі, то було одне з найсильніших вражень з мого студентського життя. Ніколи не забуду того духу Свободи, який тоді відчула.

У 2004 році, коли була Помаранчева революція, у мене народився син. Я спостерігала за подіями лише через екран телевізора. Тоді мій чоловік мені сказав: «Я біжу на роботу, а ти дивися інавгурацію Президента. Це історичний момент. Тепер в Україні все зміниться.» Змінилося. Але не надовго.

Коли Президентом став янукович, я почувалася, наче живу в окупації. Тоді я, нарешті, усвідомила, як важливо спілкуватися українською мовою завжди, де б я не була, не лише дома, в сім’ї.

Вперше у своєму житті я вийшла на акцію протесту, коли підписувались харківські угоди, бо тоді мені дуже «запахло смаленим», і цього я вже витримати не змогла, та й мала для того час і натхнення. )

Коли навесні 2013 року я відвідувала традиційну зустріч випускників юридичного факультету КНУ ім. Шевченка в день юриста, пам’ятаю, як один із «старшокурсників» сказав: «Тримайте порох сухим, все буде Україна!». Чомусь це дуже врізалося в мою пам’ять. Зажевріла надія, я відчула, що я – не одна.

Що було далі і що є ви вже знаєте…

Коли я повертаюся з подорожей із-за кордону в Україну, і шасі літака торкаються землі, моє серце наповнюється щастям, бо я повертаюся додому.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, а моєму майже 18-річному сину запропонували виїхати за кордон, щоб сховатися від війни, він категорично відмовився, а я на нього не тиснула. Думаю, він вже достатньо дорослий для того, щоб приймати такі рішення.

Я знаю, що у нас в Україні багато економічних, політичних та інших проблем, вже не кажучи про війну.

Але я ніде більше не бажаю жити, тільки тут.

Я вітаю усіх нас з Днем Незалежності України і бажаю нам Перемоги.

Ми відродимо нашу країну і будемо жити у процвітаючій державі.

І, будь ласка, всі наші Захисники і Захисниці, залишайтеся живими і повертайтеся додому. Ви нам потрібні.

мрия