Завантаження ...

Якими були стосунки українських козаків та їхніх дружин

011.jpg

Справжні козаки шанували жінок, а українки відповідали їм коханням та вірністю. Стосунки між чоловіком та жінкою в Україні завжди були побудовані на глибокій шані та взаємній повазі. Звичаї козаків пропагували серед січовиків безшлюбність, однак виховували у парубків шанобливе ставлення до жінки – матері, сестри, дружини, коханої дівчини. Відсутність постійного спілкування з жіноцтвом на Січі не призводила до забуття, байдужості та зневаги, більше того, спричинювала обожнення жіночого начала.

Українська жінка завжди була чоловікові надійним товаришем, вірною супутницею, вправною господинею. Вона була готова в будь-який час відбити ворожий напад, при цьому пильно піклуючись про сім'ю. Вільний норов, гордість і самовірність української жінки сприяли її війності.

Нестабільне життя біля татарських кордонів зумовлювало потребу озброєння. За таких умов жінок переймалися інтересами чоловіків і братів. І хоча Запорізька Січ була недоступною для жінок, проте українка мимоволі була пов’язана військовими обов’язками. У місцевості, повній небезпеці, їй часто доводилося ставати на захист родинного вогнища, домашнього майна.
 

Життя на прикордонні привчало українських жінок до витривалості, самостійності, сміливості, вміння постояти за себе і свою родину зі зброєю в руках.
 

Становище жінок в Україні за козацької доби було достатньо стабільним і регулюючим нормами, закріпленими світовими та церковним законодавством. Жінка в Україні володіла свободою більшою, ніж будь-де. Московщина в той час вже утвердилася як сільна деспотія, і одними з перших актів закріпачення народу стало знищення жіночої свободи. Посилаючись на Біблію, де «жона да убоиться мужа свого», російський Домострой нагадував, що за «непослушание» чоловік повинен бути жінку «і ребра ей сокрушать».
 

А в Україні було інше. Стосунки чоловіка та жінки були рівноправні, жінка мала велику свободу. Жіноцтво зберігало свої права, навіть розширювало їх, а суспільний устрій розвивався демократичним шляхом. Нарівні чоловіками українські жінки були об'єктом прав і обов'язків. Карні норми забезпечували цілковиту охорону жінок, а також право брало їх під спеціальний захист, наприклад, вагітних жінок.

Тому цей Закон-Право славили у піснях. Із загибеллю козака Нечая від його вдови народилося 12 синів. Й усі вони несли його славетне прізвище, збудувавши ціле село. Так само стало і село Сумилівка і ще не менше сіл на Русі.
 

Жінка козака, засудженого до смертної кари, мала непорушне право на його майно. Ні про яке переслідування дружини та дітей злочинця не сталося.
 

Більше того, в Україні існує звичайний, за якою жінка могла зберегти життя суджених на смерть козаків, якщо домовилася взяти з ним шлюб.
 

За переказами, записаними у другій половині XIX ст. Г.П. Надхіним на Катеринославщині дізнається: "Молодий козак за якийсь злочин був суджений до смертної кари. Коли прочитали декрет і палач підвів судженого до плахи, із натовпу вийшла дівчина і накрила хусткою його голову, даючи тим самим знаком, що вона обирає його собі за чоловіка і тим звільняє від страти».
 

Поряд із Січчю не меншу, а нерідко й більшу роль у формуванні українського характеру відігравало жіноцтво. Найвищі чоловічі якості - частолюбство, сміливість, звитяжність тощо - завжди малий простір для цілковитого втілення на Запоріжжі, але ніколи не спрямовувалися на "боротьбу за хатню владу". Жіноцтво ж мало доволі повну свободу самовираження вдома. Воювати козаку з дружиною вдома було не до лиця, бо "жинка за три кутки хату тримати, а чоловік лише за один".
 

Проводячи чоловіків на Січ, жінки-козачки брали на себе всі обов’язки: господарські, виховання дітей, забезпечення родини. А під час ворожих нападів гуртувалися, бралися за зброю. Героїчний подвиг Орисі Завістної описує в історичній повісті "Облога Буші" М.Старицький. Ця мужня жінка не пошкодила життя задля оборони рідної землі - підірвала себе і сотню ворогів, підпаливши пороховий льох.
 

І такі люди непоодинокі - славетних войовничих українок у козацьку добу було немало. Одна з них - волинська княгиня Софія Ружинська. У 1609 році вона, особисто командуючи загоном у 6000 чоловік піхоти і кінноти, з прапорами й музикою взяла штурмом замок князів Корецьких у м.Черемошні. Мов Богиня-Берегиня, часто сама зі зброєю в руках захищала свою родину. Представницею того завзятого типу жінок-козачок була остання дружини Богдана Хмельницького Катерина.

Достеменно відомо, що жінки козаків брали участь у повстанських загонах часів Хмельниччини. Так, у 1584 р. шляхтянка Остапкова з дочкою Софією організували збройний напад на маєток шляхтича Стрижевського в с. Дідківцях на Житомирщині та завдали значних збитків.
 

Сестра полковника Івана Доща брала безпосередню участь як кіннотник у бойових діях проти польсько-шляхетських військ на Волині 1649 р. Під час одного з атак загинула.
 

Як свідчити документи, 1524 року після битви під замком Прухник на Поділлі серед убитих захисників були знайдені тіла жінок, переодягнених у чоловічий одяг. Щоб їх не розпізнали, жінки навіть поголили собі голови.
 

Значну владу над козаками Правобережної України і вплив на них мала "мати полководця", дружина фастівського полковника Семена Палія - ​​Феодосія. Вона не тільки вміла доброчинно прийняти послів, а й за чоловіка керувала господарськими справами Фастікозацького полку. В період заслання С. Палія до Сибіру не раз проводила походи проти московітів та польської шляхти, обороняючи край від їхніх зазіхань.

Постійна небезпека, війна і повстання були тими обставинами, що створили тип жінки-оборони нашої садиби і родини, привчили українок до витривалості, самостійності, сміливості, вміння стояти за собою зі зброєю в руках.
 

Панівний тип жінки-козачки – образ дружини-господини, яка дає лад в усьому при цьому свого чоловіка, зайнятого у військових походах. Будучи грамотною, національно відданою, вона любила Батьківщину і готова була до її захисту.
 

Слід зазначити, що зневага до жінок-українок жорстоко переслідувала козаками. У вироках, записаних до "Войска Запорозкого козацького Прилукського полка Справної книги", сказано, що 1707 р. за зґвалтування місцевої жительки Гребенички було страчено козака П. Микитченка.
 

згідно з звичайним правом, нещадно карали не лише за присутність жінок на Січі, а й за перелюбство. За цей злочин козаки відповідали сповна. потрібно, у вироках, записаних до «Справної книги», говорити, що парубка Грицька за такий ганебний гріх засуджено до спалення на вогнищі».
 

За звичаями Січі, як справжні особи, козаки мали суворо підтримують ґречність із життям. Наскільки великої ваги надавалося стосункам жінкам і чоловікам, звичайним, згідно з яким покарання чекало кожного, хто образить жінку. 
 

Коли козак "зганьбити жінку не за стійкістю - публічно на базарі кіями покарати".
 

За свідченням джерела, козацький отаман Іван Сірко досить суворо дотримувався цієї традиції. Бо за кривду, вчинену кімось із запорожців полоненій туркені, черкесті чи татарці, він засуджував винного до страти. Це виділяє запорозьких козаків зі всіх воїнів того часу.
 

Запорожцям не дозволялося бути жонатими в місці їхнього проживання (у Січі), а жінка одружених літ жити поблизу, в зимівках і слободах, куди козаки навідалися час від часу. Однак брати участь у козацьких судах жінкам не заборонено.

Отже, козак до жінок ставиться з повагою, великодушно та шляхетно. Вона була для нього зіркою Світла, до якої близько, але дотягнутися "зась". Суворі січні звичаї і порядки, які не допускали жінку, хто б вона не була: чи люблячою дружиною, чи коханою дівчиною; спартанський, аскетичний спосіб життя воїна-лицаря - сприяли вихованню в козаці високої святості до прекрасної половини людського роду.
 

За її честь і волю козак пішов, не задумуючись, і у вогонь, і у воду. Дітям своїми козаками давали настанову:

"Бережи, сину, заповідь батька свого і не відкидай науки їх!"
 

Тож і нам не варто забувати звичайних козаків, які поклонялися жінці-матері – Богородиці. Адже храмовим святом на Запоріжжі була свята Покрова Пресвятої Богородиці. Козаки носили на грудях її зображення, важлива частина церков і каплиць, зведених на землях запорозьких вольностей, присвячувалася Богоматері. Запоріжжя було духовною Вітчизною козацтвом, символічною, ідеальною матір’ю, де «Луг-батько», а «Січ-Мати», де завжди панував культ волі.

 

мрия