Завантаження ...

29 вересня — День пам’яті жертв Бабиного Яру

1920.jpg

«Звільнення» українців від більшовиків нацисти розпочали з винищення єврейського населення. Його апофеозом стали вересневі розстріли в Бабиному Яру… 

Літо 1941-го. Німці стрімко наступають і на 89-му дні війни, 19 вересня, вже господарюють у Києві.

 

До цього вони «відзначилися» розстрілами євреїв Шепетівки, Бердичева, Вінниці, Кам’янця-Подільського та інших «визволених» міст і сіл, позбавивши життя майже 100 тисяч осіб. 28 вересня у Києві з’являються оголошення, в яких йдеться про те, що 29 вересня всім євреям належить зібратися на розі вулиць Мельникова та Дегтярівської, взявши із собою документи, цінні речі, теплий одяг. За невиконання наказу — розстріл. Наступного дня у вказаному місці збирається сила-силенна люду. За кілька годин багатотисячна колона у супроводі гітлерівців вирушає в напрямку урочища Бабин Яр. Згодом цей маршрут історики назвуть дорогою смерті.

Діна Просічена, якій дивом вдалося врятуватися з Бабиного Яру, згадувала: «Ми жили в страху й жаху. Коли я побачила на вулицях міста плакати й прочитала цей наказ, серцем відчула біду. Тому одягла моїх малюків, спакувала їхні речі в невеликий мішок і відвезла їх до свекрухи-росіянки. Потім взяла хвору маму й разом з нею, згідно з наказом, пішла на дорогу, що вела до Бабиного Яру. Поруч зі мною брів старий єврей з довгою бородою. Він тихо бурмотів. Він молився точно, як мій батько, коли я була ще дитиною. Попереду мене йшла жінка з двома дітьми на руках, третій вхопився за її спідницю».

«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі — на Кагатну (нині — сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині — Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського) кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині — територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже півкілометровому відтинку яру, який закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола, спускатися в яму й лягати долілиць, одне на одного, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До 18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених на ніч загнали в порожні гаражі на Лагерній. Наступного дня їх чекала та сама доля. Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Ось як згадував ті події Василь Михайлівський, якому тоді виповнилося 7 років: «Ми з нянечкою дійшли до Лук’янівки й побачили, що на вулиці Мельникова вже з двох боків стояли жандарми й гестапівці із собаками. Людей били кийками й прикладами, штовхали, щоб вони йшли швидше. Нянечка тримала в руках свій паспорт і кричала: «Я — українка, я — українка». Вона встигла зрозуміти, що нас там будуть вбивати. І якийсь солдат з оточуючих загонів підняв її й мене — я кричав та стиснув шию нянечки так сильно, що мене неможливо було відчепити. Солдат випустив нас з оточення, а колона відправилася до Яру, на розстріл. Я досі пам’ятаю столи, де відбирали одяг, гроші й цінності й сортували їх, а людей відправляли на розстріл».

«Ми змушені були розстріляти київських євреїв, оскільки вони становили для нас надзвичайну небезпеку, — заявить через 10 років під час суду над ним штандартенфюрер СС Пауль Блобель – командир зондеркоманди, що нищила людей. — Вони ж підірвали центр Києва відразу після нашого приходу». 

Підрозділ Блобеля, до речі, здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві. У 1951 році його засудили до смертної кари через повішення.

Щодо вибухів. Вибухи дійсно пролунали на Хрещатику 23 вересня — на 4-й день німецької окупації. Але приписуючи їх євреям, есесівський покидьок брехав, намагаючись зберегти собі життя. Адже з тих євреїв, що залишилися у місті, абсолютна більшість були людьми похилого віку, дітьми й аж ніяк не могли бути причетними до них. Минуть десятиліття й ми дізнаємося, що й організаторами, й виконавцями диверсій були співробітники НКВС, які заклали вибухівку під будинки за день до того, як червона армія залишила місто.

Побутує думка, що каральні акції проводили тільки вони, а регулярна армія лише воювала на фронті. Це не зовсім так: за словами американського історика Тімоті Снайдера, «в організації розстрілів брали участь і звичайні поліцейські, офіцери, і солдати вермахту». Збереглося також чимало свідчень пересічних громадян про те, що армійські підрозділи теж причетні до винищення мирного населення окупованих територій.

Чому місцем масового винищення десятків тисяч людей гітлерівці обрали саме Бабин Яр? Існує кілька версій. Якщо вірити одній з них, в 30-х роках «енкаведисти» розстрілювали тут людей, і тому німці теж уподобали це урочище. Деякі «дослідники» кажуть, що у Бабиному Яру в 1932-1933 роках ховали жертв Голодомору. Проте жодних підтверджень цьому немає. Найбільш правдоподібною здається та версія, згідно з якою головну роль тут зіграв ландшафт — рови та яруги, а також віддаленість від центру міста, що допомагали нацистам приховувати їхні злочини. 

Бабин Яр є святим місцем і для кожного єврея, і для кожного українця. В путінській росії багато говорять про Голокост, необхідність шанувати пам’ять невинно убієнних в роки війни представників цього древнього народу. Але таке «піклування» не завадило рашистам вгатити ракетою по Бабиному Яру, вбивати українських євреїв «Іскандерами», «Калібрами», бомбами.

Нацистські звірства в Бабиному Яру тривали аж до листопада 1943 року, коли гітлерівці залишили місто. В цьому урочищі фашисти знищили п’ять ромських таборів, 621 члена Організації Українських Націоналістів, зокрема поетесу Олену Телігу, її чоловіка Михайла й редактора газети «Українське слово» Івана Рогача. Тут знайшли свою смерть чимало підпільників, партизанів і в’язнів Сирецького концтабору. Скільки всього — достеменно невідомо. 

Ми лише знаємо — зі звіту німців, відправленого шефу СС Гіммлеру, що «29-30 вересня у Києві ліквідовано 33 771 особу єврейської національності». Загалом, на думку істориків, Бабин Яр став братською могилою для майже 200 тисяч людей, третину з яких становлять саме євреї.

мрия