Завантаження ...

Про перейменування вулиць і кварталів у Славутичі

wwzaqc---c17x11x50px50p-c17x11x50px50p--bb2985f6b0b7399c6c62d56a1fff4fbe.jpg

Славутич – наймолодше місто в Україні. Воно народилось після аварії на Чорнобильській АЕС і було побудоване в рекордні строки - майже за рік.

Над його проєктами працювало 35 інститутів тодішнього СРСР. В будівництві взяли участь фахівці з 8 республік Радянського Союзу: Азербайджану, Вірменії, Грузії, Естонії, Литви, Латвії, України та Росії. Загальними зусиллями був створений ансамбль з 13 кварталів — Бакинського, Бєлгородського, Вільнюського, Добринінського, Єреванського, Київського, Ленінградського (тепер Невський), Московського, Печерського, Ризьського, Талліннського, Тбіліського і Чернігівського. Кожен із них отримав визначений унікальний стиль і неймовірну атмосферу, яку дивним способом вдається зберігати до цієї пори.

Отож, Славутич можна вважати останнім пам’ятником Радянському Союзу. Це історія нашого міста, яку нам не змінити і не забути.

Але життя триває, і наша історія змінюється. Разом з цим, змінюється ідеологія - міняються й власні назви.

Відповідно до чинного законодавства про декомунізацію, вже змінено назву Ленінградського кварталу, який назвали іменем міста, що будувало цей квартал, міста Ленінград. У свою чергу, Ленінград названий на честь вождя радянського пролетаріату, лідера Комуністичної партії Володимира Леніна. Назву змінили на Невський. Вибір зроблено по аналогії: місто Ленінград (Петербург) росташоване на березі річки Нева, тому Невський квартал.

Тепер, після воєнного вторгнення росії в Україну, нечуванної агресії і і жорстокого знищення українського народу, наше місто знову потребує змін. Таку думку висловила більша частина мешканців Славутича під час відповідного опитування.

Але, на мою думку, до питання перейменування кварталів і вулиць Славутича потрібно підійти зважено, розсудливо і професійно.

Дослухавшись до пояснень українського історика Олександра Алфьорова щодо окупаційних назв в Україні, мені також захотілося ще раз підняти це питання для обговорення.

 

«Назви вулиць - постріл в нашу культуру, гідність, розум. Це історія коротко про те, як у нас загострювали комплекс меншовартості, як нищили обличчя нашої культури, як намагались забрати старі українські назви або створити «вишнево-ягідну сірому»… чому й сьогодні ми продовжуємо принижувати історію, навіть створюючи історичні назви для вулиць? Та чому українські герої будуть зараз відправлені на маргінес…»,  - обурюється історик.

 

У своєму зверненні Олександдр Алфьоров каже, що починаючи з періоду СРСР, в українських населених пунктах центральні і великі вулиці та проспекти називали іменами відомих російських особистостей та діячів. А малеленькі, не значні вулиці, називали іменами знаменитих українців. За його словами,  це загострювало у нас комплекс меншовартості, нищило обличчя нашої культури. Історик також наводить багато прикладів щодо цього (відео).

Міняючи власні назви топоніміки міста, варто замислитись і над співвідношенням самої назви до історії нашого міста.

Сьогодні багато говорять про Бучанський, Ірпіньськй, Варшавський квартал. Але яке відношення така назва має до Славутича? Та й не всім сподобається щоразу називаючи свою адресу, згадувати трагічну історію міст, які пережили пекельну окупацію рашистів.

На мою думку, треба підібрати більш співзвучні і такі назви, що впишуться у вже існуючі назви кварталів у Славутичі. Наприклад, Полісський (як у пісні про Славутич «Поліський край», що виконав Назарій Яремчук).

Будівництво Славутича починалось на території між двох річок Дніпра та Десни. Тому можна вжити назву Дніпровський або Деснянський квартал. Чи Слов’янький, згадуючи давніх пращурів нашої землі.

Проспект «Дружби народів» можна залишити у такому ж варіанті. Адже головна ідея назви зберігається. Або ж назвати проспектом «Захисників України». Це актуально завжди, а особливо сьогодні, коли кожен готовий захищати свою землю. І вже є багато загиблих, що полягли за незалежність і цілісність нашої Батьківщини. Це буде справедливо.

 Але це мої власні роздуми. Щоб почути професійну думку щодо перейменувань  топонімічних назв у місті, я звернулась до екскурсовода «Краєзнавчого музею Славутича та Чорнобильської АЕС», фахівця, що добре знається на історії нашого міста, Людмили Підлісної.

Людмила каже, що назви це не застигла історія, як вважає дехто. Назви змінюють, адже міська топоніміка завжди прив’язана також і до ідеології, і не лише в Україні, а й в інших державах.

 

«Якщо брати Славутич, то перейменування проводили не лише із набуттям чинності так званого «закону про декомунізацію». Найперша зміна назви відбулася ще далекого 1988 року, коли вулицю Піонерську було перейменовано на вул. 77-ї Гвардійської дивізії», - повідомляє вона.

 

Разом з тим, перейменувати – це не означає «забути історію». Історія будівництва Славутича завжди залишатиметься нашою історією, адже це особливість нашого міста – тут об'єдналися вісім національних архітектурних шкіл.

«Розповідаючи про Славутич, ми, звісно ж, розповідаємо про всі квартали, вулиці, про те, як їх назвали спочатку, коли й чому вони були перейменовані.

Слід сказати, останніми роками гості міста під час екскурсії часом дивувалися, що в нас ще й досі один з кварталів називається Московський. А після початку російської агресії уже й мені (мешкаю в Московському) неприємно озвучувати чи писати назву кварталу», - зізнається пані Людмила

 

На її думку, при  перейменуванні варто врахувати, що назви наших кварталів пов’язані з історією будівництва Славутича або з історією нашого краю (Добринінський, Печерський, Сіверянський).

Вона вважає, що варто й надалі дотримуватись цієї концепції. До прикладу, Московський квартал починали зводити одним з перших – це був містобудівний комплекс № 1. На правах такої «першості» можна назвати його Дніпровським, адже все починалося з головної водної артерії України: перше місце для будівництва Славутича було обрано саме на березі Дніпра, там мешкали перші будівельники Славутича, та й назву нашому місту дала саме ця річка.

«Незаслужено забутий топонім Нерафа. Саме так називався залізний проз’їзд, який у червні 1987 року було перейменовано на станцію «Славутич». Цю назву можна використати, наприклад, для торгового закладу.

Під час попереднього голосування пропонувалося до перейменування і проспект Дружби народів. Вважаю, це абсолютно зайвим, адже наш проспект об’єднує з правого боку – Єреванський, Бакинський, Тбіліський, (Московський, Ленінградський, Бєлгородський, напевне, матимуть інші назви), а ліворуч – Ризький, Вільнюський і Талліннський квартали. І особливо останні три – це ті народи, дружбу і підтримку, яких ми відчуваємо чи не щодня".

А ще Людмила пропонує назвати вулицею «Захисників України» вулицю «77-ї Гвардійської дивізії», адже кадри з тієї вулиці облетіли всю Україну, коли славутичани захищали своє право жити саме в Україні.

 

«А також має місце й назва «Волонтерська», бо саме цим людям багато в чому завдячує як Славутич, так і вся Україна.

І наостанок, бажано, щоб назви вулиць/кварталів не викликали негативних асоціацій чи подвійних тлумачень – це вже побажання як славутичанки, і як екскурсовода. Наприклад, у ході екскурсійного маршруту містом я розповідаю, що вул. Невська є найкоротшою (її довжина всього 370 м), а також на ній немає жодного будинку (для нас – це звичний факт, а в інших містах таких вулиць, напевно не існує). Особливість такої вулиці теж бажано врахувати, обираючи назву», - звертається Людмила Підлісна.

 

Як у нас кажуть, скільки людей – стільки й думок. Але хочеться, щоб назви наших вулиць і кварталів були доречними і співзвучними. Ще є час все обдумати, обговорити і, врахувавши всі нюанси, прийняти виважене рішення. Сподіваюсь, так і буде. Адже, Славутич – місто нових ідей, отож все буде добре! Всі гарні ідеї будуть почуті. А Україна переможе, бо це найголовніше бажання кожного з нас!

 

Олександра ЛАТИШЕВА, редактор стрічки новин сайту slavutich.cn.ua

 

мрия