Своє 70-річчя відзначив видатний український музикант, співак, композитор, поет, лауреат Шевченківської премії, патріот України, Народний артист України Тарас Петриненко.
Тарас Петриненко — з когорти тих непересічних постатей, чиї пісні не зникають з часом. Його твори не слухають «під їжу» у ресторанах. Вони — для роздумів і переживань, бо з перших нот звучання проймають, глибоко западають у душу і розбурхують потужні емоції, — з анонсу концерту «Ювілей під сиренами».
Маестро – «жива легенда», на творчості якого виросло не одне покоління українців, володар унікального таланту поета, композитора і співака, автор славнозвісної пісні «Україно», що стала своєрідним неофіційним гімном нашої держави, та інших пісенних шедеврів. У Тараса Петриненка і поезія, і мелодія — справжні перлини. Його пісні, як і Івасюкові, співатимуть нові покоління українців.
Лідер гурту «Скрябін» Андрій Кузьменко (Кузьма) вважав:
Пісні й музику Тараса Петриненка треба було б увести і в шкільну програму, тому що він — один iз небагатьох людей, якщо не єдиний, хто про Україну писав так, як треба, а не так, як просили. Дітям таке обов’язково треба висвітлювати.
Народився майбутній Маестро в Києві. Від народження був дотичний до високого мистецтва. Оперними співаками були мама — Діана Петриненко і її старший брат Іван Паливода, тато був журналістом, вів музичну програму на ТБ. Зайве казати, на честь кого назвали Тараса Петриненка його батьки — Діана і Гаринальд Петриненки. Тарас — ім’я грецького походження, яке означає: бунтар, той, що приводить в сум’яття, що непокоїть ворога. Ім’я Тарас поширене майже виключно в Україні.
У 16 років Тарас Петриненко вже був у складі рок-гурту «Еней», який виступав на київських танцмайданчиках. За декілька років виступи гурту стали транслювати на телебаченні, він став лідером української рок-музики. Потім були фольк-рок, попсові мотиви, служба в армії, заборона співати власні патріотичні пісні («Пісня про пісню»), еміграція до росії…
Післяповернення на Батьківщину Тарас Петриненко написав свою славнозвісну –
«Україно», яка ніколи не втратить своєї популярності і актуальності. Коли українці виходили на
революцію, Тарас Петриненко їх підтримував не лише морально. Виступаючи зі сцени з Тетяною Горобець, він зміцнював
дух національної гідності.
Кар’єра для Тараса Петриненка ніколи не була головною, бо він вважав:
Людина народжується не лише для того, щоби мати маєтки, рахунки у банках, щоб їздити з охороною. Мені пропонували залишитися в США, розпочати там кар’єру, але мені це не потрібно. Я отримую задоволення, коли бачу, що потрібний людям і чогось вартий. Вороги хочуть, щоб співуча Україна не співала взагалі. Але ми не дамо їм такого шансу. Нас не зламати ні на передовій, ні на сцені. Є багато запитальних «чому», які треба буде поставити конкретним особам після нашої перемоги. Перемоги, виміряної, на жаль, ціною десятків тисяч людських життів. Правда мусить перемогти. І добро мусить перемогти. І переможе… Я в це вірю…
Тарас Петриненко:
Народився 10 березня, на Тараса, тому розмови про те, як назвати дитину, не могло бути у батьків, які є українцями. Правда, за своє ім’я мені доводилося боротися мало не від самого народження. У рідному Києві, коли називав своє ім’я, яке мені завжди подобалося, часто чув докір сторонніх людей батькові чи матері: «Что за дурацкоє імя, ви што, нє маглі нармально назвать рєбьонка?!» Могли навіть запитати: «А пачєму он у вас па–украінскі разгаваріваєт?» Не міг зрозуміти, чому це чую в українському тролейбусі, який їде бульваром Тараса Шевченка у столиці моєї рідної Батьківщини?!
Йому пощастило народитися у шляхетній родині, де був єдиним дитям великої любові, де велися розумні бесіди вишуканою літературною мовою, де міг читати потрібні книжки, де заходили в гості геніальні люди, де звучали рідні пісні. Не стати тим, ким ти є нині, свідомим українцем, просто не зміг би.
Прізвище мамине, точніше, воно батькове (мати по–дівочому Паливода — старовинне козацьке), знали повсюди. Але воно не могло мені допомогти у тому, чим я займаюся. У полтавському селі народжена Діана Гнатівна, а в київському — Гаринальд Кіндратович. Не можна фальшиво використовувати те, чого досягли твої батьки, задля власної розкрутки. Природу обдурити дуже важко, — зізнається співак. — І справді, рідним було все довкола мене. Окрім людського оточення, яке в столиці України було геть російськомовне. У нашому ж помешканні — лише рідне: мова, родина, наші друзі, книги…»
Мабуть, ім’я зробило його таким, яким є. Він намагається усе свідоме життя відповідати своєму імені, яке в перекладі означає «бунтар, заколотник і революціонер».
Мама, бабуся — жіноча половина нашої сім’ї — піклувалися про нього, як тільки могли, а тато був досить строгий, намагався все контролювати, тримати в руках, мав дуже непростий характер. Що ж до українства, то батько в цьому був категоричний і ніяких послаблень нікому не дозволяв: рідне і тільки рідне — понад усе! Ніколи не забуде тих народних пісень, які співав з мамою і бабусею на три голоси ще з раннього дитинства. А як співали на величні свята, колядували на Різдво! А було й так, що до них долучалися ті великі українці, яких нині вважаємо моральними авторитетами нації. А вони не раз гостювали у них.
Я дослухався до розмов, голосів, дивувався і зачаровувався вокальними здібностями кожного, — зазначає Тарас. —У тих веселих розмовах я вже пробував добирати відповідні акорди і акомпанувати на фортепіано. Знав, що у нас зберігалася та література, за яку можна було потрапити на 25 років сибірських таборів.
З часом зрозумів, що живу в досить неординарній родині. Мама — відома співачка, тато також творча натура. А це неабияк відрізняється від інших сімей, де люди ходять на роботу з 9 до 18–ої години. Ми з батьком частенько їздили з мамою на гастролі, коли вона співала з капелою бандуристів чи ще з кимось. Іншими словами, хотів я цього чи ні, був у тому процесі. Зрештою, так виявилося, що хотів! Мабуть, мама з татом і Господь Бог дали мені певні музичні здібності, а займатися чимось іншим я би ніколи не зміг.
Цифра 70 ніяк не хоче пов’язуватися з ювіляром. Його ім’я стало одним із символів незалежності України, а творчість увійшла до скарбниці української національної культури.
Многая літа, маестро!
