Завантаження ...

Лекція Тімоті Снайдера: 6 доказів того, що Росія планує геноцид

2c99342-timothy-snyder-705.jpg

Історик та філософ Тімоті Снайдер, що є професором Єльського університету, відомий багатьом українцям своїми світоглядними промовами. А віднедавна популярності здобули його лекції у Єлі про історію України та Європи.

Між тим, днями на конференції "Міжнародне право проти геноциду" він виступив з новою промовою, яку не можна пропустити, і яка, по суті, є лекцією про витоки та докази геноциду.

Це є важливим у ситуації, коли Україна має доводити у інших державах як юридично, так і на політичному рівні, що дії путінської армії вже сягнули рівня геноциду, і найголовніше – що це був свідомий, продуманий та запланований злочин, підґрунтя якого Путін готував протягом тривалого часу.

"Європейська правда" записала її для вас. Для тих, хто віддає перевагу відео, є також.

 
 
 

Мене попросили виступити з розповіддю про наміри. Наміри геноциду.

Може видаватися дивним те, що це треба доводити, адже намір Путіна здійснити геноцид був очевидним ще до того, як почалася велика війна. Ще у липні 2021 року він вже говорив речі які неприховано закликали до геноциду. Так само геноцидальним було те, що він говорив прямо перед нападом, коли обгрунтовував агресію.

Але в той самий час країни, чий конституційний лад, чия щоденна риторика прив'язана до історичного факту Голокосту – я кажу про Ізраїль та Німеччину – так довго зволікали, перш ніж визнали геноцидний характер цієї війни.

І мені особливо шкода, що уряди цих країн так мало зробили, щоб запобігти геноциду в Україні.

Навіть у Гітлера не було наказу: "починаймо геноцид"

Та я повернуся до питання "геноцидального наміру".

Доводити його все одно необхідно, бо цього вимагає Конвенція з протидії геноциду (для доведення вини особи або держави - ЄП).

Але проблемою є те, що у цьому доведенні люди часто мислять наївно і намагаються "залізти в голову" злочинцю. А потім розуміють – що не можуть цього зробити.

Неможливо зробити рентгенівський знімок чиїхось думок і показати на цьому знімку: ось тут ця людина почала прагнути геноциду. І через це іноді не можуть юридично довести, що геноцид справді мав місце.

Навіть коли йдеться про Адольфа Гітлера та про Голокост не було моменту, коли хтось віддав буквальний наказ на кшталт: "Я вам наказую, починайте геноцид". І якщо ми будемо шукати лише прямі докази – то не зможемо довести цей намір, не можемо сказати, коли він визрів в голові у Гітлера.

Та я, як історик, бачу інший шлях доведення геноциду, що виходить з контекстів, з суспільних дискурсів та обставин. Історики реконструюють геноцидальний намір на підставі заяв, супутніх обставин та деталей. Бо інакше ви не доведете навіть найочевидніший факт геноциду – такий як здійснювала гітлерівська Німеччина.

У цій розповіді я поясню, якими є історичні ознаки геноциду.

Цей перелік створений на основі трагедій у минулому, які людство мало час дослідити (на відміну від подібних дій Росії, які тривають тільки 8 місяців).

Цей історичний досвід допомагає прийти до належних висновків про те, що ж відбувається зараз.

Шість ознак, що доводять намір скоїти геноцид

Перший показник геноцидного наміру походить ще з історії колоніалізму.

Його ознакою є опис якоїсь держави як "недодержави". Коли у минулому колоніальні держави захоплювали якісь політичні суб’єкти, то не визнавали їх державами, і це відкривало двері до та було індикатором геноциду у майбутньому.

Другий показник новіший, він походить з XX століття.

Тоді для знищення якоїсь соціальної групи спершу назвали народ не народом, суспільство – не суспільством, націю – не нацією. Отже, соціальна група не дістає визнання як така.

Третій показник має приклади і у XX столітті, і до нього.

Цей показник – це заперечення того, що люди є людьми, людськими істотами. Тобто ви націлюєтеся на певних осіб, але не визнаєте, що перед вами є люди.

Четвертий показник з’явився від кінця XX століття і помітний дотепер.

Це – показник ретроспективи, коли люди заперечують попередні геноциди. Бо це може означати, що вони хочуть знову вчинити те, що вони заперечують. Найочевидніший приклад – це неонацисти, які заперечують Голокост. Бо по суті це означає не заперечення фактів як таких, а бажання, щоби вони могли повторитися повторення.

П’ятий показник відомий з давніх часів і донині.

Це так звана теорія заміщення, яка каже, що одні народи можуть прийти та забрати землю іншого народу, витіснити його і почати там жити. Щось подібне було у баченні світу нацистами, і особливо чітко цей підхід помітний у путінському баченні світу.

Останній, шостий показник – не історичний. Він радше належить до часів сьогодення.

Я назву його "показником постмодерну". Йдеться про підхід, коли суспільство "перенавантажують геноцидом". Коли люди бачать так багато доказів геноциду і у словах, і у справах, то починають сумніватися, чи справді є геноцидом те, що відбувається.

Я розумію, що цей, останній показник звучить парадоксально, але це саме те, що ми бачимо сьогодні.

Нині проблемою є не брак доказів геноциду, а те, що доказів занадто багато.

Ми перевантажені доказами як вчинення, так і намірів скоїти геноцид.

І це перенавантаження веде нас у замкнене коло, у якому з кожним обертом підвищуються стандарти визнання геноциду, бо те, що скоюється стає звичним, і здається, що воно не досягає рівня, коли можна визнати геноцид. Цей цикл може повторюватися нескінченно довго, із постійним підвищенням рівня, за яким визнається геноцид.

Саме це відбувається прямо зараз щодо дій Росії.

Хоча друга стаття Конвенції щодо геноциду вже однозначно "виконана". Адже ця конвенція визнає злочином не тільки скоєння геноциду, але також заклики, підбурювання до геноциду є точно таким злочином. 

Як довести злочин геноциду через наміри Путіна

А тепер – про те, як ці шість показників, що свідчать про геноцидальний намір Росії, проявилися не лише за останні 8 місяців, а й були наявні ще до повномасштабного вторгнення.

Отже, перший, "колоніальний" показник – заперечення існування держави.

Путін заперечує те, що Україна є державою, принаймні від 2011 (примітка ЄП: заяви про це у переговорах з лідерами інших держав звучали від Путіна щонайменше від 2008 року).

Дуже чітко це заперечення лунало від 2013-го. Воно лунало перед початком війни 2014 року. У 2021 була маса такої риторики, що передувала повномасштабному вторгненню, включаючи довгу присвячену цьому статтю Путіна. І вже під час війни Росія системно відмовлялася визнати існування української держави як такої, та українського уряду, представників України.

Росія систематично зневажливо, образливо відгукувалася щодо до будь-яких інституцій, пов’язаних з Україною.

Другий показник – це заперечення того, що існує український  народ.

Цей приклад має аналогію у тому, як Гітлера згадував про євреїв. І у "Mein Kampf", і за інших нагод він наголошував, про те, що євреї не належать до його землі, і не мають іншої землі, і де б вони не були – їм там не місце.

Так само Путін і російська пропаганда у цілому зараз стверджують, що в Україні є справжні люди і ці справжні люди – це росіяни. Але якимось чином так склалося, що ними управляє тонкий прошарок чужинців. І що ці люди насправді є чи поляками, чи то Габсбургами, чи нацистами, чи  євреями, чи іншим європейцями – байдуже, ким саме. Головна ідея цієї пропаганди – переконати, що це якісь чужинці, що це не їхня земля, що вони є прислужниками міжнародної змови, вірними якимось своїм господарям. І якщо усіх цих чужинців винищити, то відновиться природній порядок, а люди, які живуть на цій землі, нарешті зрозуміють, ким вони є.

Така логіка була у "Mein Kampf", і така логіка тепер є на російському телебаченні, де прямо кажуть про необхідність вбивати українців. Це така логіка, яку висловив нещодавно Павел Губарєв: "Ми будемо вбивати тих, хто вважає себе українцями доки не залишаться тільки ті, хто зрозуміє, що вони росіяни".

Третій показник – заперечення того, що українці є людьми.

І у вже згаданому ролику Павла Губарєва, і, ще важливіше, у пропагандистському шоу Владіміра Соловйова – нас переконують у том, що українці одержимі, що у них вселився диявол.

Може здаватися, що це легко заперечити, що це просто смішно – але насправді це дуже поширена теза в російській риториці проти України. Про це також йдеться у фашистській теорії філософа Івана Ільїна, на ідеї якого Путін посилається якнайменше протягом останніх 10 років (і посилався нещодавно, у промові про так звані "референдуми").

Ідея про те, що українці – прислужники Сатани, дуже глибоко вкорінена в російському християнському націоналізмі чи фашизмові, де Сатану до того ж вважають євреєм. Це нацистська ідея за своєю суттю.

Четвертий критерій – заперечення актів геноциду у минулому.

Тут також є повно прикладів у Росії, починаючи від часів СРСР, коли не можна було говорити про пакт Молотова-Ріббентропа. Цей провал у пам’яті, із забуття того, що Друга світова війна почалася з союзу Сталіна із Гітлером, посилився перед початком цієї війни.

Також під час війни посилилася офіційна лінія щодо заперечення Голодомору. Я знаю, що в окупованому Маріуполі скинули пам'ятник жертвам Голодомору. Натомість росіяни наполягають, що за голодом не було політичних мотивів, що це був просто природній катаклізм.

І одночасно із тим, як росіяни це кажуть – вони завдають ракетних ударів, щоби зруйнувати водопостачання та електропостачання з метою, щоби мільйони українців потерпали від цього, щоби українці вмирали.

Якщо ви заперечуєте політичну мотивацію геноциду в минулому – ви заперечите його й у майбутньому. Ви просто кажете, що все природньо, що так і має бути.

П’яте – це сучасна теорія заміщення рас чи народів.

Путін особисто говорить, що нас, мовляв, витискають інші раси. Теорією заміщення просочені вагнерівські телеграм-канали.

І тут важливо зазначити, що ця теорія витіснення не обмежується українцями.

У цій війні у шаленій диспропорції брали участь чоловіки, що є представниками корінних народів південної та східної частин Російської Федерації. Їх відправляли на фронт помирати.

І одночасно жінок та дітей з України депортували до Росії із міркуваннями про те, що вони білі, "зі своєї раси", і їх можна асимілювати, зробити з них справжніх росіян.

Словом, ми маємо спробу повторити те, що фашисти називали "заміщенням".

Окремий приклад - кримські татари, корінний народ Кримського півострова, який вже зазнав депортації навесні 1944 року, за Сталіна. Багато хто з них повернувся до Криму після 1991 року. А зараз ми бачимо, що їх навмисне мобілізують у Криму, щоб пішли на війну і якомога більше з них там померло.

Тобто цей елемент геноциду стосується не лише  українського народу.

І насамкінець шостий пункт – "постмодерний".

Я вважаю, що Росія, здійснюючи це, умисно перевантажує систему для того, щоби важче було усвідомити. Росія постійно говорить, що українці – нацисти, і це усіх спантеличує.

Це також є складовою фашистської практики поділу світу на "нас" і "їх", із застосуванням мови ворожнечі (мовляв, це ж не люди, і вони отримують те, на що заслуговують). Те саме – у складовій із заперечення державності України.

І цього лунає так багато, що ми втрачаємо чутливість до жахливих дій Росії.

Це "перенавантаження" стосується також дій. Щодня ми стаємо свідкам якихось дій, що порушують конвенцію із запобігання геноциду. І як наслідок – ми цим перенасичуємося. Тиждень за тижнем, місяць за місяцем наша чутливість спадає, ми починаємо чекати чогось ще більшого (як доказу геноциду).

Тому нам треба стерегтися, щоб не опинитися у цьому зачарованому колі.

Отже, за історичними стандартами, у діях Росії є дуже чіткий, надзвичайно чіткий доказ геноциду.

Скоріше, ризик полягає в тому, що є надто багато доказів геноцидальних намірів, їх вже ціла гора. І на цьому фоні може виникнути очікування, що потрібен ще чіткіший, ще очевидніший доказ.

Хоча на мою думку геноцидальний намір (путінської Росії) вже давно є достатньо чітким.

Тімоті Снайдер, 

Берлін, конференція "Міжнародне право проти геноциду", 21.10.2022

переклад "Європейської правди"

мрия