Дуже часто один із батьків (переважно мати), з яким проживає неповнолітня дитина, стикаються із проблемою, що зняти із реєстрації, а також реєстрація фактичного місця проживання дитини неможлива без присутності, або письмової нотаріально посвідченої заяви (згоди) другого із батьків. В більшості випадків, відмова батька...
Дуже часто один із батьків (переважно мати), з яким проживає неповнолітня дитина, стикаються із проблемою, що зняти із реєстрації, а також реєстрація фактичного місця проживання дитини неможлива без присутності, або письмової нотаріально посвідченої заяви (згоди) другого із батьків.
В більшості випадків, відмова батька не має під собою мотивованого обґрунтування, а спричинена виключно байдужістю, або бажанням «насолити» колишній дружині; часто, неможливість подання подібної заяви (згоди) спричинена також втратою зв'язків між колишнім подружжям та знаходженням одного з них за межами України.
Разом з цим, єдиний, як на мою думку, та прямо передбачений законодавством вихід із даної ситуації є – це механізм, визначений тим же п. 18 Правил реєстрації місця проживання, де передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини реєструється разом з одним із батьків за відсутності згоди другого з батьків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування.
Не зважаючи на те, що в розумінні ст. 161 Сімейного кодексу України, вирішення судом питання проживання дитини разом з одним із батьків доцільне виключно, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди і між ними існує спір з приводу того, з ким із них буде проживати дитина, Верховний Суд роз'яснює, що, враховуючи визначений нормативно - правовим актом порядок реєстрації місця проживання дітей до 14 років, рішення суду про визначення місця проживання дитини є єдиною підставою для реєстрації місця проживання дитини, незалежно від стосунків батьків, отже, таке судове рішення буде ефективним способом захисту прав дитини.
