Завантаження ...
Клиника БОГДАНА
Клиника БОГДАНА

Ангел Славутича

Я не була з ним знайома особисто. Зателефонував Максим, він знайшов наші контакти в соціальних мережах і попросив допомогти. Йому і Сергію. В той час вони стояли на блокпостах біля Маріуполя, у них не було бронежилетів, касок, погано було з одягом і їжею, вони жили в окопах. І вдень, і вночі, коли йшов дощ і коли палило сонце.

 
Я не була з ним знайома особисто. Зателефонував Максим, він знайшов наші контакти в соціальних мережах і попросив допомогти. Йому і Сергію. В той час вони стояли на блокпостах біля Маріуполя, у них не було бронежилетів, касок, погано було з одягом і їжею, вони жили в окопах. І вдень, і вночі, коли йшов дощ і коли палило сонце.

Сергій сказав, що йому нічого не потрібно, він просив допомогти його дружині. Коли ми хотіли зустрітися з нею для того, щоби передати їй матеріальну допомогу, Сергій попросив Максима, який саме приїхав до Славутича у відпустку, супроводжувати Катю на зустрічі з нами. Сергій був серйозний і відповідальний, він нам не довіряв. Ми купили їм бронежилети і відправили в Маріуполь.

А потім батальйон «Азов» звільнив Маріуполь від терористів і частину 72-ї бригади відправили з-під Маріуполя захищати кордон з «братською» країною. Сергій не скаржився на умови, на відсутність їжі і води. Він казав: «Мы держимся», «мы не сдаёмся». Ми купили їм каски, продукти, засоби гігієни, білизну і відправили на Краснодон. Я власними руками готувала їм посилку. Але вона до них так і не дійшла. Зависла між Краснодоном і Маріуполем…

Коли 16 липня їх дуже довго обстрілювали з Росії «Градами», а з боку терористів – з мінометів, він зателефонував і просто сказав: «Позаботьтесь о моей семье». До «Градів» вони звикли. Коли його питали, як справи, він казав: «У нас всё спокойно, «Градами» обстреливают»… Він знав, ХТО по них стріляє… Він знав, що це не громадянська війна…

Я не знаю, хто він був за національністю, прізвище його схоже на російське. Я думала: він повернеться з війни – і я з ним познайомлюсь. Він став мені наче похресником чи молодшим братом… Десь з вихідних (26, 27 липня) з ними пропав зв’язок. Я думала, що, можливо, вони просто відключили мобільні телефони, не хотілось думати про погане…

А потім по них знову почали стріляти. Сергій пішов на прорив. Це було 7 серпня. Саме в цей день мені сказали, що Сергія більше немає, що він загинув. І наш бронежилет не допоміг…Хлопець тільки встиг вимовити «Ой, больно!» і наступної миті його не стало. Кажуть, це був снайпер.
Його не відспівували в церкві, бо був нехрещеним…

Раніше я ніколи не розуміла, чому наше місто називається містом Білого Ангела. А сьогодні я точно знаю: у нашого міста з’явився Ангел. І звати його Сергій Волнухін. Він буде наглядати за нами з Неба… За Славутичем і за Україною.

Герої не вмирають!

Леся ХУСАЛИМОВА
Мебли для родины