Завантаження ...
Клиника БОГДАНА
Клиника БОГДАНА

Теорія двох правд: істина як завжди посередині і шлях до неї - через розв'язання протиріч

Диспут у прямому ефірі Славутицького телебачення депутатів міської ради Борисова В.В. та Ісхакова І.Е. є показовим, характерним і таким, що демонструє в якій глибокій кризі знаходиться українське суспільство. І кожні останні 7-8 років нам нав'язували думку, що головною причиною кризи є економіка, як похідна фінансова сфера.

 
Диспут у прямому ефірі Славутицького телебачення депутатів міської ради Борисова В.В. та Ісхакова І.Е. є показовим, характерним і таким, що демонструє в якій глибокій кризі знаходиться українське суспільство. І кожні останні 7-8 років нам нав'язували думку, що головною причиною кризи є економіка, як похідна фінансова сфера. Автор же наполягав і наполягає, що першопричиною цього є величезна криза суспільних відносин.

Потрібно зауважити, що по-перше ця криза притаманна не тільки Україні, а і світу, Європі, Азії і тим же країнам Європейського Союзу, а по - друге — саме суспільні відносини і є причиною сучасної кризи державного управління, критичного рівня його неефективності.

Думаю, вже не потрібно когось з нас переконувати в тому, що наша українська держава потребує системних змін і вони зараз, з урахуванням суспільно-політичної ситуації, є надскладними. Без сумніву і те, що фінансово -економічна криза в Україні катастрофічно посилилась ціною на газ і корупцією, яка досягла критичного рівня в цій сфері. Результат - дефолтний дефіцит. Державного бюджету за різними вимірами не вистачає від 60до300млрд. грн., практично йде зменшення до критичного мінімуму золотовалютних запасів держави. Як результат - дефіцит бюджету м. Славутича в 2014 році складає понад 43 млн. грн. (потреба по розрахункам 116 млн. грн.,забезпечення – 73 млн.грн.). При цьому маю зробити суттєве зауваження: якщо інші міста і села живуть на дотаціях і потребують дотацій, то для нашого міста потрібно одне - зупинити вилучення з місцевого бюджету (35 млн.грн. в 2014 році), а зменшили його лише на 2,5 млн.грн. Це вилучення відбувається не зважаючи на те, що місто, згідно з бюджетним Кодексом, виконує свої зобов'язання (практично усі роки) перед обласним і державним бюджетами. Як можна вирішувати проблему дефіциту бюджету міста? Зменшенням витрат на утримання соціальної інфраструктури! Це означає просто її «знищити» і жити як усі. Для мене цей варіант неприйнятний. Не для того Славутич з самого початку свого народження в надтяжких умовах намагався створити найкращі стандарти життя ( в українській дійсності), щоб зараз “розвалити” все це. Тим більше, що м. Славутич виконує державну функцію і міською владою були пролобійовані відповідні Закони України, які захищають місто.

Звісно, штучно можна зупинити місто в його соціально-економічному розвитку (така спроба була в 2000 році - зупинка блоків ЧАЕС без підготовки, в 2005 році – адміністративне припинення дії Закону України «Про спеціальну економічну зону “Славутич”). Дехто з великих державних діячів хоче витіснити місто до Чернігівського регіону, але переконаний, що славутичани цього просто не дозволять і для того є багато можливостей. Славутич приречений до співпраці з Урядом тому, що виконує важливу державну функцію. Разом з тим це не означає «одобрямс», так в 2002 році виконавчий комітет вимушений був у судовому порядку звернутися з позовом до Кабінету Міністрів України (прем’єр Кінах А.К.). Суд повинен був відбутися 16 грудня 2002 року і тільки втручання Президента України Л.Д.Кучми примирило сторони конфлікту. Питання були вирішені на користь м.Славутича.

Без короткого, але підтвердженого практикою зауваження щодо життєдіяльності громади міста упродовж усіх років, неможливо розглядати проблемні питання цього диспуту. Хто з них був більш об'єктивніший, правдивіший, чесніший? Врешті-решт судити Вам. А для цього, щоб це зробити більш об’єктивно наведу дуже простий факт, яких до речі можна було б наводити до кожного їхнього доводу. Чому я вирішив приділити увагу цьому диспуту? Тому, що вважаю - це були дві крайнощі, а істина, як завжди, як правило, знаходиться посередині.

Так, депутат В.Борисов впевнено стверджує в прямому ефірі для славутичан: “Фонд развития пустой.»

Для довідки: на 29.04.2014 року фонд розвитку маленького міста складав 6,8 млн. грн..(перевірити дуже легко).

У свою чергу депутат І.Ісхаков не менш впевнено заявляє: «Фонд развития есть, но он весь должен пойти на погашение задолженности предприятиям, счета которых заблокированы в казначействе Партией регионов».

Для довідки: борг з фонду розвитку підприємствам міста на 29.04.2014 складав 1,3.млн.грн. Заради об'єктивності слід підкреслити, що дійсно через блокування казначейством перерахування грошей проблема стала ще гострішою. Це почалось до управління Партії регіонів (та і представники цієї партії вже не управляють понад 2 місяці), а автора цього українського винаходу в Мінфіні знаю особисто, він працює при всіх владах.

План робіт на 2014 рік з фонду розвитку міста затверджено Славутицькою міською радою. Обсяг фінансування складає понад 14 млн.грн. Попри все будемо розпочинати роботи по санації (енергозбереження) об’єктів освіти. Проектно-кошторисна документація виготовлена. І це в період повного “хаосу” в країні, і фінансового переддефолтового стану. Звісно оцінку цим фактам давати тільки Вам, шановні Славутичани.

Далі, депутат В.Борисов висловлює думку про те, що він категорично проти приватизації об’єктів комунальної власності. Депутат І.Ісхаков у свою чергу проголосив за повну приватизацію комунальної власності тому, що приватна власність і тільки вона — ефективна.

Принципово важливо розібратись в цих твердженнях. Давайте помислимо разом, відкинувши власні амбіції, хоча б на період цього диспуту. Безсумнівно, в змаганні між капіталізмом і соціалізмом переміг капіталізм. Економічною основою соціалізму була державна власність, капіталізму - була і є приватна власність. Історична дійсність переконує, що люди в країнах капіталізму того ж Європейського Союзу живуть набагато краще, стандарти життя вищі, продуктивність праці в 3-4 рази більша, енерговитрати набагато менші, вже не кажучи про найголовніше – гарантовані права і свободи громадян. І намагання, і наполягання багатьох українців (народу України) не просто вступити до якогось Союзу, а для того, щоб досягти рівня і стандартів життя, які є в тому ж Європейському Союзі, співпрацювати з усіма країнами, де є інтерес України.

Неймовірно, але це факт, що міській владі вдалось пролобіювати багато законів для м.Славутича, в тому числі Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 07.02. 2002 № 3024-III. Цього не вдалось зробити містам України. Таким чином сформувалась комунальна власність міста.

Приватизація і використання об'єктів державної власності Державним фондом майна України на території міста є неефективною (незавершене будівництво готелю, фабрики-хімчистки, дитячого кафе в парковій зоні…).

Ефективність приватизації комунальної власності теоретично і практично можна проаналізувати кожному Славутичанину. Саме про це ми вели розмову на Громадських зборах. Споруда “Промінвестбанку” багато років знаходиться в приватизації. Міська влада надавала можливість приватизувати цей об'єкт і власникам банку, але на превеликий жаль… Не хотілось би витрачати кошти місцевого бюджету на ремонт цього приміщення, тим більш, що їх і так не вистачає, а запланований аукціон на 29.04.2014 не відбувся, через відсутність учасників.

Вкладати власні кошти підприємцям в ремонти орендованих приміщень дуже ризиковано. Це підтверджується практикою підприємництва і в нашому місті, тим більше, коли маєш таких «з крайнощами» депутатів.

Чи правильне переконання пана І. Ісхакова, що все потрібно негайно приватизувати і буде “Всё хорошо”? Ні, і ще раз ні! За доводами далеко ходити не потрібно. Останній об'єкт найбільш знаменитої бані, який зараз вже перепроданий. (я вибачаюсь перед Славутичанами), а був до цього приватизований екс-депутатом Г.Булавіним. Його об’єкт також фабрика напівфабрикатів не в кращому стані. А якщо говорити про «пустующие объекты», то перш за все потрібно назвати об'єкт «Іверія», приватизований в свій час та відомий через суперечки. Не завершений і приватизований об'єкт БПО “Добринінський”.

Тому, з урахуванням складних економічних проблем, сьогодні потрібно адекватно і діяти на основі теорії та практики приватизації, на основі економічної науки.

Міський голова - приверженець моделі Соціальної держави, соціально-орієнтованих ринкових умов і об’єктивно старається керуватись виключно інтересами громади Славутича. Мета приватизації перш за все — пошук ефективного власника, залучення інвестицій, створення робочих місць.

Як свідчить історія, крайнощі, знищення, революції особливих результатів для суспільства не дають.

Приватизація ресторану «Славутич» є найбільш вдалим проектом приватизації комунальної власності. Головне зауваження: без ефективної дії влади приватизація ресторану була б просто неможлива, так і продовжувала б руйнуватись споруда Фонду державного майна України. До речі, прискоренню цього процесу, передачі об’єкту з державної до комунальної власності сприяв депутат Борисов В.В.

Об’єкт приватизований методом аукціону. Але успішного проекту не вийшло б, якби міська влада не підтвердила гарантію його успішності після приватизації справжньому інвестору з м. Чернігова, який виконав величезний обсяг робіт. І ресторан запрацював на орендних відносинах с переможцем аукціону.

І ще одне важливе зауваження: за всю історію міста міська влада приймала виважені рішення, які підтвердились практикою життя. Не було прийнято жодного «крайнього» рішення, які постійно ініціюються окремими депутатами чи групами депутатів. При цьому жодного разу не було використано право міського голови на «вето». Потрібно зробити суттєве зауваження - опозиція повинна розуміти, що вона влада і теж несе відповідальність, і зобов’язана бути, якщо на рівні України – проукраїнською, якщо на рівні міста – прославутицькою. Ось тут є проблема, бо деякі чекають, коли це місто розвалиться і перетвориться в місто пенсіонерів. До речі, Славутицькі пенсіонери далеко не бідніші за інших, тому навіть в повній катастрофі місто витримає! Але все в руках доброї волі самих Славутичан.

А коли депутат В. Борисов питає в депутата І.Ісхакова: «Хто він такий?», то відповім: «Для міста І.Ісхаков — підприємець, який діє в основному в сфері нерухомості і можна стверджувати — інвестор. Разом з тим рівень цих інвестицій складає дуже незначну долю в загальному обсязі. Об’єкти в місті приватизовувались різними методами, в т.ч. і викупом, для надання можливостей і славутицьким підприємцям приймати участь у цьому процесі."

Без сумніву, В.Борисов теж міг приймати участь в аукціонах, брати кредит, ризикувати, вигравати, досягати успіху в бізнесі і тоді пан Ісхаков звинувачував би пана Борисова. Таким є капіталізм і його переваги.

До речі, скільки бути торговельним об’єктам вирішувати не депутатам, а славутичанам і тільки славутичанам, які вирішують це своєю гривнею. Маючи на увазі закон економіки «спрос определяет предложение». У місті ще великий запас для розширення торговельних послуг, представлені різні торгові марки, а ще й славутицькі підприємства створюють конкурентне середовище, де відбувається «боротьба» за нашого славутичанина».Ось так! А ми йдемо далі.

На тези депутата І.Ісхакова про те, що УЖКГ – банкрут і місту залишилось жити 2-3 роки, скажу наступне: м. Київ – банкрут, його борг мільярд грн., у США — борг трильйони доларів, України ж борг…? А життя продовжується.

Щодо УЖКГ зроблю уточнення: борг за газ на 29.04.2014 складав 63 млн. грн. (було сказано 90 млн. грн.), з них тільки борг Держави за різницю в цінах складає 22 млн. грн., окрім того по судовим позовам ще 21 млн. грн. Борг місцевого бюджету складає 11 млн.грн., борг населення – 7,9 млн.грн.

Для довідки: борг за газ комунальних підприємств України сягнув понад 17 млрд. грн. Особливо потерпають міста з кращою і більшою соціальною інфраструктурою. Славутич, з урахуванням найкращої інфраструктури, в найгіршому стані. Борг відділу освіти (місцевого бюджету) на 1.05.2014рік складає за комунальні послуги 8,5 млн. грн. не тільки УЖКГ, а й «Зеленій енергії».

До відома: розрахунок бюджету Мінфіном України для освіти міста на 2014 рік склав 53% від потреби. Що далі? Закривати школи, дитячі садки, а далі об’єкти спорту і культури?

Звісно, це черговий виклик для міста, але ми стільки пережили, що отримали досвід виживати при будь-яких умовах, тому і приймаємо цей виклик.

Для довідки: у розвиток комунального господарства міста з 2001 року в складних умовах вкладено з різних джерел понад 100 млн. гривень. Постійно впродовж усіх років оновлюється обладнання, техніка. Лише в реконструкцію каналізаційно-очисних споруд та інші заходи (а це основа для розвитку будівництва) у 2013 році, в рік кризи, вкладено 5 млн.грн. Тому для багатьох саме в Славутичі – «Всё хорошо.» Протягом всіх років усі комунальні послуги, в тому числі і гарячої води, яка завжди була збитковою, надавались практично без збоїв.

Користуючись нагодою, не можу не зробити відступ і подякувати комунальникам. Низький уклін комунальникам усієї країни і особливо Славутича. Тільки труб теплопостачання у місті - 67 км , водопостачання -130 км, водовідведення -113 км, 78 км доріг - і все це треба щодня експлуатувати, і всі роки. Кажуть, у Вас нове місто. Нашому місту 27 років і будувалось воно як швидкісне будівництво, використовуючи технології адміністративно - планової системи минулого.

Чи давав міський голова шанс І. Ісхакову проявляти свої найкращі риси сучасного менеджера? Давав. Просив призначити директором кіноконцертного комплексу. Призначив. Результат…. Просив призначити директором Фонду комунального майна. Призначив. Результат – боротьба з підприємцями, аж до «знищення». Щодо 2-3 років, що залишилось місту жити, скажу наступне. Взагалі, до тих пір, доки Ільгіз Енгельович живе в місті, значить все нормально. Славутичани можуть бути спокійними, навіть, і «без гарячей воды в 21 веке».

Відверто кажучи, у рамках І міжнародного фестивалю «Кіно та урбаністика» мене схвилювала вистава «Внутрішній Славутич», що проходила за участю акторів – славутичан, які вважають щиро, що Славутич – це «обычный город, перспектива которого закончится за 2-3 года» Як дивно, до речі, що збігаються деякі думки!

Звісно, коли говорять про це представники старшого покоління, для мене зрозуміло, але коли молодь - це розпач і зневіра. З таким душевним тягарем тяжко буде прожити нормальне життя і не тільки в Славутичі, а в будь-якому місті Планети.

У глибині душі мені теж не подобається те, що відбувається упродовж всіх років Незалежності України. Я не згоден, що припинено будівництво житла за державні кошти, а звідси страшенні проблеми особливо для молодого покоління, відсутність роботи, достойної заробітної плати, знецінення гривні, зростання цін, блокування соціальних гарантій. Зараз знову планується проведення реформ за рахунок суспільства, за рахунок людей.

Прикро, що в цей час « майдан» мовчить, але життя продовжується.

Тарифи з одного боку починають тиснути на бюджет кожної родини, а з іншого - продовжують бути економічно – необґрунтованими, адміністративно-нав’язаними для комунальних підприємств, яким з тарифу для населення ( Славутич – 80% послуги для населення) компенсується тільки різниця в ціні на газ, а звідти величезні збитки, заборгованість заробітної плати на комунальних підприємствах.

Думаю, зрозуміло кожному з нас, що Славутич в цих процесах не може бути десь осторонь, поза впливом цих негативних явищ.

Дві правди. Переконаний, якщо будувати відносини на прикладі депутатів В.Борисова і І.Ісхакова, коли кожен слухає тільки себе і переконаний тільки в своїй правді (це характерно для українських політиків постійні брутальні, безпідставні звинувачення один одного), то тоді ніколи не можливо знайти істину, бо правда в природі одна.

Шлях до компромісу, до пошуку, коли чуєш думку іншого співрозмовника – це і є шлях, що об’єднує, що веде до істини.

І на останок нагадаю Біблію: «дорогу осилит идущий». Лише йдучи, можна здолати будь-який шлях – легкий, тяжкий і, майже, на перший погляд, нездоланий!

Це звернення не тільки до доморощених політиків, а й до усіх тих, хто заздрить нашому місту, що воно не скорилося з днів народження до сьогоднішніх днів. І разом будемо все робити, щоб не скорилось і далі!

Економічна теорія і практика переконує, що приватизація це не тільки і не стільки заробляння грошей, а перш за все - пошук ефективного власника (вкладення інвестицій, створення виробництва товарів та послуг,створення, і це найголовніше – робочих місць). Щоб хто не казав, Славутич буде розвиватися і далі. Він є прикладом вдалої, успішної економічної політики

Головне для міста сьогодні - пережити чергову загально – державну суспільну, соціальну і фінансово – економічну кризу.

Влада дискредитована як інституція: свої інтереси збуджують, підіймають на революції людей, руйнують, знищують, забирають життя. «Не заважайте людям жити!»- такий заклик до всіх влад, найбільш оптимальний для сьогодення. Вихід – зміна системи влади через нову філософію відносин - «Влада для людей, а не люди для влади».

Все ж таки, коли кажуть Славутичу залишилось 2-3 роки, думаю, що цей термін пов’язують з будівництвом нового безпечного конфайменту. Але ж Славутич вижив після дострокового закриття ЧАЕС і без «Новарки». До речі, будівництво розпочалось в 2009-2010 роках, зараз там приблизно понад 900 -1000 працюючих, а славутичан лише половина (53%). У нас просто відсутні такі трудові ресурси.

На Ігналінській (Литва) атомній станції, на двох блоках працює понад 2 тис. працівників.

Роботи, якби декому не хотілось, потрібно виконувати і робочі місця на ЧАЕС будуть ще довго і довго. Експлуатація нової арки буде йти 100 років, а за цей час все буде інакше.

І ще одне: як міський голова я стараюсь триматись атомної енергетики, без якої Славутичу і Україні не прожити, саме тому реалізований проект Атомремонтсервіс (850 працюючих), який теж буде розширюватись на ринкових засадах.

Все роблю для того, щоб розвивалась вища освіта і наука ( будівництво науково-дослідницького реактора рано чи пізно буде). Тому, так напрошується відповідь зневіреним у долю міста Славутича: «Не спешите Вы нас хоронить.». Не поспішайте. І пам’ятаймо , що «безбожні люди є, безгрішних не буває».

Завершиться об’єкт конфайменту, почнеться комплекс з переробки та захоронення («Холтек»), будівництво централізованого відпрацьованого палива, де закріплено законом 10% на розвиток Славутича, Іванківського та Поліського регіонів. Славутич продовжує соціально-економічно розвиватись.

На завершення, буде правильно і об’єктивно подякувати багатьом депутатам різних скликань, в цілому Славутицькій міській раді за виваженість, конструктивність і бажання шукати оптимальні рішення, звісно, інколи компромісні, бо політика це – мистецтво компромісу, вміння шукати порозуміння.

Подібні дискусії характерні не тільки для Славутича, а й для України. Безперечно, інколи тяжко, дуже тяжко морально і душевно сприймати подібні розмови, але з іншого боку - це дає можливість формуватись громадянському суспільству,відчути себе громадянами своєї країни, свого міста, саме тими, хто делегує своє право управляти країною і містом. В час виборів все менше і менше треба допускати помилок та отримувати розчарувань.

Для усіх виборчих процесів архіважливе головне – максимально зменшувати роль грошей на виборчий процес (ввести жорстку кримінальну відповідальність), з метою недопущення бізнесу (олігархії) до управління державою в цілому і містами зокрема. І тоді дійсно буде «всё хорошо».

Щоб якось підбадьорити молодь, я вирішив до Дня міста провести розмову з молоддю, випускниками, студентами на тему: «Славутич сьогодні: погляд в майбутнє!».

І ще одне мене хвилює! Як тільки можно не любити місто, щоб весь час чекати коли воно згине, розвалиться, занепаде, коли припинить будуватись, розвиватись??? Це – найстрашніше! А все останнє, і це підтверджує історія багатьох міст світу, Європи і того ж Славутича, можна вирішувати, які б проблеми не були .

Знаю одне, переконаний в цьому, Славутич зразка 2014 готовий до будь-яких випробувань долі!

І ще одне, але на погляд автора об’єктивно. Дуже часто чуєш направлені нелюдяні «ярлики» в негативно-брутальному вислові: Ви «совки».

Коли це від великих політиків - то можна просто пропустити поза своєї свідомості, маючи на увазі, що «їх Бог простить», коли від молодого покоління, причому інколи нерозуміючих, що вони повторюють – то інше. Це відбувається при повній відсутності, перш за все, елементарних знань історії, і навіть бажання знати її, а по-друге - відсутності елементарної культури відносин між поколіннями, які жили в свій час і робили свою справу, а вона без перебільшення – величезна. Це не бізнес «купи - продай», а це: енергетичні об’єкти, атомні станції і металургійні заводи, житло і шляхи сполучення, літаки і космічні кораблі - не перелічити здобутки. І ще при цьому, берегли мир на землі, захищали себе й інші народи. Пам’ятаймо, що ці «совки» жили і натхненно працювали. І якщо так зневажливо відноситись до цієї праці, то і тут буде бумеранг наступних поколінь. Саме тому стараюсь, щоб у місті завжди діяв наш меморандум поколінь і Кодекс етики, честі, порядності та ефективного управління Славутицької територіальної громади.

Замислимось, відкинемо будь-яку агресію і навчимось один одного поважати, принаймні з повагою відноситися до думки іншого, або хоча б мати священне право її висловити, а не дивитись на життя, як в дзеркало і бачити там тільки себе.


Чимало людей чекали моєї відповіді на телебаченні. Після роздумів вирішив підготувати свій аналіз та розмістити його поки що на сайті міської ради. Оцінку, як завжди, давати самим славутичанам.

Міський голова м.Славутича
Удовиченко В.П.

Мебли для родины