Завантаження ...
Клиника БОГДАНА
Клиника БОГДАНА

Полтавський театр виступатиме на сцені ККК

19 червня о 17.00 в КЗ "Кіноконцертний комплекс" відбудеться прем’єра вистави за п’єсою сучасного драматурга Павла Ар’є «Зона. 30 км людяності» Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя. Ми звикли чути про Чорнобиль, згадувати...

 

19 червня о 17.00 в КЗ "Кіноконцертний комплекс" відбудеться прем’єра вистави за п’єсою сучасного драматурга Павла Ар’є «Зона. 30 км людяності» Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя

... Ми звикли чути про Чорнобиль, згадувати про нього 26 квітня… Слово «радіація» більше не лякає нас, сьогоднішніх, бо ми створили свою зону комфорту й існуємо в ній. Іншу зону і сучасну реальність життя після Чорнобильської трагедії пропонує до уваги глядачів режисер вистави «Зона. 30 км людяності» за п’єсою П. Ар’є «На початку і наприкінці часів» - заслужений діяч мистецтв України Владислав Шевченко. Хто вони, як там живуть у зоні відчуження і головне — чому?

На ці запитання спробували дати відповідь гоголівці у новій постановці. Дія вібувається у покинутому селі неподалік Прип'яті, у так званій «тридцятикілометровій зоні відчуження» довкола Чорнобильської атомної електростанції. Навколо ліси і болота. Саме тут живуть баба Пріся (Ніна Савченко) з дочкою Славою (Анна Харченко) та онуком Вовчиком (Олександр Бородавка, інший склад — Дмитро Денисенко). Та навіть у той час, коли здавалося, що вони захищені від агресивних зовнішніх впливів кордоном забрудненої радіацією зони, у життя відлюдників вриваються «реалії світу».

— Мене надзвичайно зацікавила драматургія Павла Ар’є — він так просто пише про геніальні речі, — розповів режисер Владислав Шевченко. — Мені пощастило, що знайшов у театрі однодумців, підібралася сильна команда акторів, які як і я, жили цим матеріалом, прагнули попрацювати з сучасними яскравими образами, які їм до цього не доводилося втілювати на сцені.

 

Лаконічний простір, в якому живуть відлюдники, створений у виставі художником-постановником Наталією Ніколаєвською, доповнював ідейне сприйняття вистави. Гоголівці створили світ, де на прикладі однією родини показано проблему поколінь, прагнення людини виживати за будь-яких обставин. У них немає світла, «бо якась сволота провода вкрала» і дільничному (Сергій Озерянко, інший склад — Олександр Коваленко) це байдуже, адже він зовсім і не приховує, що ті дроти у нього в сумці. Вони відгородилися від реального світу, від жахіть сучасної цивілізації, про які чують лише по радіо, навчилися домовлятися з природою. Політичні і соціальні проблеми викликають у них хронічне неприйняття і нецензурні висловлювання.

Реальні побутові речі переплітаються у виставі з фантасмагоричними — розповіді баби Прісі про НЛО, сині курдупелі, секретну лінію метро, її чаклування, зустрічі з русалками (постановка пластичних номерів — Світлана Мельник). Та все одно в їхньому світі панує біль і самотність. Біль фізичний (сцена побиття Слави її чоловіком (арт. Тимофій Зінченко), сцена поранення Вовчика) та біль моральний — бо вони для світу – «поза зоною, не люди», як говорить бабі Прісі дільничний.

У виставі полтавського театру показано три покоління, де у кожного з них є своя мрія. Баба Пріся хоче жити на своїй землі, Слава прагне кращого життя для сина, Вовчик – вирватися з зони і поїхати до Києва. Та з епілогу стає зрозумілим, що лише в іншому житті вони зрозуміли, як втілювати ці мрії. Це їхня зона, в якій ми бачимо людей — таких живих, таких знайомих, простих, близьких кожному, але такими вони можуть залишатися лише у цій Зоні, в їхніх 30-ти кілометрах людяності.

Ольга Коваленко, керівник літ-драм частини театру

 

Мебли для родины