Пам’ятаємо. Сумуємо

Час швидкоплинний. Минув вже рік, як за Межу Вічності відійшла славутичанка Софія Іванівна Янковська. Але цей рік не віддалив нас від її світлого образу красивої, людяної, добропорядної, талановитої жінки - педагога, яка жила, натхненно працювала, навчала дітей...

Софія Яновська
Час швидкоплинний. Минув вже рік, як за Межу Вічності відійшла славутичанка Софія Іванівна Янковська. Але цей рік не віддалив нас від її світлого образу красивої, людяної, добропорядної, талановитої жінки - педагога, яка жила, натхненно працювала, навчала дітей, раділа життю, усміхалася небу і сонцю, ростила разом з Валерієм Володимировичем двох дочок-розумниць, тішила онуків, ділилася з рідними і близькими людьми своєю щедрою вдачею.

Наша пам'ять відшліфовує все нові і нові грані неповторності Софії Іванівни. Ми пам’ятаємо її голос, що ввібрав у себе все – мелодійність, задушевність, красу. Софію Іванівну наділили батьки полум’яним темпераментом і творчим неспокоєм.

Вона мала крила для лету. Сама не літала, а крила мала!А крила мала не з пуху – пір’я, а як сказала поетеса Ліна Костенко, з правди, чеснот і довір’я. А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо. І сьогодні ще одна зіронька на небі – зірка Софії Іванівни Янковської.

Царство Небесне і Вічна пам'ять їй!

Друзі родини Янковських