8 Квітня 2015
1485
Минулої весни у містечку Славутич вперше пройшов фестиваль «86». Це єдиний в Україні фестиваль, ідея якого – поєднати документальне кіно та урбаністичні теми. Місце, де він проходив, також особливе. Загублений у лісах Чернігівщини Славутич – наймолодше місто України.
Минулої весни у містечку Славутич вперше пройшов фестиваль «86». Це єдиний в Україні фестиваль, ідея якого – поєднати документальне кіно та урбаністичні теми. Місце, де він проходив, також особливе. Загублений у лісах Чернігівщини Славутич – наймолодше місто України. Його збудували у 1986 році для переселенців з Прип’яті та Чорнобилю після аварії на ЧАЕС.Попри назву «86», фестиваль запрошував поміркувати про майбутнє, а не лише згадати травму минулого. На фестивалі можна було побачити документальні фільми з усього світу, поговорити про перспективи атомної енергетики та розвитку культури в малих містах.
Організатори мріють перетворити Славутич на кіноцентр та місто мистецьких, урбаністичних та екологічних інновацій. Про досвід проведення міжнародного фестивалю у маленькому місті Славутич розповіли засновники «86» Надія Парфан та Ілля Гладштейн у франківському громадському ресторані Urban Space 100.
Ілля Гладштейн та Надія Парфан на презентації «86» в Urban Space 100. Фото - Василь Гошовський
Про фестиваль «86» у місті Славутич
Ілля
Фестиваль – це казка. Це подія, де організатори створюють свої правила та змушують глядачів та учасників їм слідувати, а закони зовнішнього світу не діють. Ми вирішили втілити таку казку в місті Славутич на півночі Чернігівщини, за 40 км від Чорнобильської АЕС. Це місто було створене у 1986 році спеціально для людей, яких переселили з Прип’яті та Чорнобилю після вибуху.
Надія
Кожен міський квартал будувала окрема республіка, вони аналогічно й називаються: Талліннський, Бакинський, Ленінградський квартал. У Славутичі були показані всі досягнення радянської архітектури й містобудування 80-х років. У такому ж неторканому вигляді – без реклами, без кіосків – усе так і лишається серед Полісся сьогодні. Ми закохалися в це місце і зрозуміли, що хочемо перетворити його на кіноцентр. Але щоб кіно знімали в Славутичі, варто почати його там показувати.
Як поєднати теми урбаністики та документального кіно
Надія
На перший погляд кіно та урбаністика – абсолютно не пов’язані речі. Урбаністика – це про містоплануваня, створення комфортного міського середовища, а кіно – це рухомі картинки на екрані. Виявляється, місто Славутич і взагалі тема Чорнобилю – дуже кінематографічні. Нам доводилося працювати асистентами чи лінійними продюсерами з людьми, які знімали фільми в Чорнобилі. Люди зі США та Європи дуже люблять приїжджати в Україну і їхати одразу в Чорнобиль. Для них це такий бренд. Образ закинутого міста, де все померло, дуже спокусливий. Це не завжди гарно відбивається на іміджі України. Ми це відчули і вирішили, що хочемо вклинитися в цю чорнобильську моду з трошки альтернативним прикладом.
Ілля
Кіно може зробити з міста міф і привести туди багато туристів, як це трапилося з Нью-Йорком, Венецією, Парижем. Воно може привести туристів з усього світу і в українське місто, скажімо в Івано-Франківськ.
Про структуру фестивалю
Ілля
Минулого року фестиваль «86» складався з кіно- й театральної частини та дискусійної платформи. В кіночастині ми показували документальне кіно. Зараз ми можемо бачити, як кіно, зокрема документальне, здатне змінювати світ і досягати того, на що не здатна зброя. Нещодавно фільм об'єднання BABYLON’13 «Сильніше ніж зброя» мав бути показаний у Москві. І буквально на першому кадрі туди зайшов ОМОН, всіх спакував і закрив театр. Так це кіно виявилось трохи сильнішим, ніж будь-яка зброя, Міністерство правди чи Russia Today.
Ми хочемо, щоб наші фільми відповідали місту Славутич. Щоб у них місто ставало героєм замість фону. У нашій програмі було вісім повнометражних фільмів, і в кожному з них добре видно соціальний зріз та взагалі місто. Також був Чорнобильський набір і короткометражна програма з усього світу про міста.
У театральній частині ми спродюсували документальну п’єсу «Внутрішній Славутич», яку поставили наші колеги з Херсона (Херсонський центр молодіжних ініціатив «Тотем» – UFRA) разом зі славутичанами. На дискусійній платформі ми обговорювали економіку культури малих міст.
Про організацію фестивалю
Надія
Ми пропагуємо легальну культуру і намагаємося робити так, щоб люди, які знімають кіно, отримали з того якісь дивіденди, і знали, де це кіно показується. Фестиваль відбувався в квітні, так що ми пережили ряд організаційних, як це називається в боксі, нокдаунів. Тоді гривня різко обвалилася, і за одну ніч ціни на це легальне кіно зросли вдвічі.
Щоб зробити подію міжнародного рівня у місті Славутич, нам треба було запросити когось дуже здалека. Ми знайшли прекрасний індійський фільм «Знеструмлені». Тоді ми навіть не могли уявити, що він стане настільки актуальним сьогодні в Україні. Режисер Фагад Мустафа летів до нас з Індії. Він до останнього не міг отримати візу, і застряг в заторі в Делі, але на нашу превелику радість приїхав і сказав зі сцени таке: «Все, що існує, можна переуявити». Це наше неофіційне гасло. Ми намагаємося все, що є, уявити по-іншому і зробити так, щоб це сталося. Люди приїхали на фестиваль, закохалися в Славутич, а славутичани закохалися в кіно.
Що найбільше вдалося на фестивалі
Надія
З огляду на час, що минув, і все, що сталося в культурному полі, мені здається, що найкрутіше нам вдалася кінопрограма. Ми керувалися своїм смаком, інтуїцією та попереднім візуальним досвідом. Це був ризикований крок. Мені здається, ми обрали не занадто експериментальні штуки, а щось у міру інноваційне і в міру звикле. Ми бачили готовність аудиторії сприйняти це. І дуже добре, що люди врубались, відкрили для себе цей жанр – художньої документалістики.
Ілля
Мені здається, нам дуже вдався вибір місця. Хоча від початку не було впевненості в тому, що він правильний. Фестиваль відбувся дуже вчасно – усім було потрібно вибратися зі щоденного інформаційного пекла і потрапити в такий утопічний простір. Наша ідея – щоб саме місто стало фестивалем. Ми б хотіли, аби все місто жило ним, щоб він вийшов за межі майданчиків, так, як це відбувається на великих фестивалях у Каннах, Їглаві, Кракові, де місто заробляє, можливо, 20 % річного бюджету на фестивалі.
Що найменше вдалося
Надія
Напевно, нам не вдалося залучити місцеву спільноту на тому рівні, на якому б хотілося. На це просто треба більше часу, системної праці. Бо вже на четвертий день фестивалю люди приходили й казали: «Ого, а ще буде?». Ми використали всі канали комунікації: опублікувалися в місцевій газеті, були на радіо, на телебаченні. Але славутичани були не дуже відкриті до цього нового культурного досвіду. Може, треба по-іншому це робити, а може, на це просто потрібен час.
Ілля
Відгук від славутичан був не такий, як нам хотілося. Ми приїхали зовні, але наше завдання – розворушити це спляче місто. Наша мета – працювати з містом, зі спільнотою, а вони багато в чому проігнорували такий захід. Так що цього разу ми хочемо зробити великий проект з мешканцями міста. Ми запросили чеську художницю, яка займається community art і працює з маленькими містами. На днях вона вже приїде до Славутича на дослідження.
Плани
Ілля
Ми плануємо провести фестиваль з 30 квітня по 3 травня 2015 року, якщо, звичайно, знайдемо гроші. Зараз у нас активний фандрейзинговий процес. Ми відмовилися від гранту фонду «Розвиток України» Ріната Ахметова. Ускладнили собі завдання, шукаємо гроші в культурних представництвах, працюємо більше з національними інституціями, як-от Чеський центр та посольство США. У програмі фестивалю ми б хотіли збільшити кількість кінопоказів. Також знову працюватимемо з документальним театром – зараз в розробці одна п’єса. А на дискусійній частині говоритимемо про урбаністику, робоча назва – «Форум урбаністичних ініціатив».
Світлана Ославська, фото автора