21 Лютого 2015
2591
Великий піст є найважливішим і найдавнішим. Він нагадує нам про сорокаденний піст Спасителя у пустелі; він же вводить нас у Страсний тиждень, а потім - до радості свята свят - Світлого Христового Воскресіння. Свята Церква завжди підкреслює, що він є засобом, за допомогою якого християнин може духовно зростати...
Отець Юрій
Великий піст – це особливий період літургійного року, час духовного пробудження і очищення. Сам Господь спонукає нас до особливої уваги та роздумів над особистим життям, нашим ставленням до Бога і ближнього; запрошує нас перевірити, наскільки правильно ми переживаємо ті історичні обставини, в яких нам доводиться проходити цьогорічний шлях Великого посту.
Наше ставлення до Бога ми, християни, називаємо вірою. Живучи в повній довірі до Бога та досвідчуючи Його діяльну присутність у нашому житті через молитву, ми знаходимо в Ньому джерело надії – стаємо сильні Його силою та відроджуємося в Його любові. Жити з вірою в Бога – означає постійно оновлюватися. Зокрема, упродовж великопосної мандрівки ми повинні пережити духовну реформу - оновлення – навернення до Бога. Саме таке навернення ми традиційно називаємо покаянням, яке скеровує усі наші думки, бажання і сподівання до Бога; відновлює здатність до боротьби зі злом; підсилює опір неправді. Справжнє покаяння має не лише глибоко внутрішній характер та стосується не тільки наших особистих стосунків із Богом. Подібно як гріх поширює навколо нас смерть і руїну, наше навернення до Творця має здатність благодатно впливати на все наше суспільство. Ось чому піст – період навернення, покаяння і молитви – ми називаємо часом відродження, відновлення та зцілення віруючої людини, а через неї всього суспільства – силою і діянням Святого Духа.
Головною метою посту є викорінення гріха. Святитель Іоан Золотоустий з цього приводу вказує: «Хто молиться з постом той має два крила, що легші самого вітру; він швидше вогню і вище землі; тому, такий особливо є ворогом і воїном проти демонів, так як немає сильніше людини, що щиро молиться і постить».
У кожного християнина, який намагається дотримуватись правил, що приписані Церквою, рано чи пізно виникають питання – для чого є піст? Що він нам дає? Як правильно постити?
На жаль, інколи можна почути думки, що це така спеціальна дієта придумана ранніми християнами. Часто вірні диспутують на теми: що, і в які дні можна їсти, а що і коли ні. У церквах на проповідях ми часто чуємо, що піст, то не стільки відмова від їжі, як відмова від того що є поганою звичкою, та що це час на примирення з Богом і ближнім. Але тоді виникає питання: «А чому Церква вчить відмовлятися від їжі?» Для того, щоб зрозуміти для чого є піст, можна взяти для прикладу людський організм. Впродовж життя людини приходять моменти коли треба іти до лікаря та ґрунтовно подбати про своє здоров’я, наприклад у санаторії. Там докладно вивчають стан організму, виявляють захворювання, до яких часто людина вже звикла і не зауважує в щоденному житті. Лікарі призначають курс лікування, приписують дієти, фізичні вправи та інше. Там людина є далека від щоденних клопотів і має час прислухатись до того що її турбує, до свого організму. Подібно під час посту, ми маємо час для уважного слухання самого себе, своїх духовних проблем, для роздумів над питаннями які вже давно турбують, але не знаходиться часу дати на них відповідь. Це час для докладного дослідження власного сумління. Час, щоб почути приспані докори сумління, на які ми навчилися не реагувати. Дуже добра нагода для пошуків примирення з людьми, до яких відчуваємо неприязнь чи гнів. Багато інших добрих справ можна зробити, але для цього потрібна тиша, потрібен спеціальний час, час якого нам завжди не вистачає. Ось чому Церква виділяє спеціальний час під назвою Піст, під час якого не відбувається гучних забав, коли заохочують вірних до тиші, читання Св. Письма та роздумів.
Всі знають ще з шкільних часів що набагато легше думати будучи голодним, аніж наситившись. Сита людина стає лінивою, неуважною, сонною, розслабленою. Відчуваючи легкий чи сильніший голод у фізичний спосіб маємо нагадування про голод душі. Тож, коли ми постимо, то обмеження у їжі є лише допоміжним чинником у нашому пошуку душевних болячок. Як у санаторії правильне харчування сприяє одужанню, так і під час посту, обмеження в їжі дає можливість зосередитись на собі, прислухатись до себе, і знайти спосіб для вилікування своїх «хвороб». Лікарем, який допоможе визначити наш діагноз та призначить лікування є Христос, що за посередництвом священика відпускає гріхи, додає сили боротися зі спокусами, піднімає з ями розпуки та зневіри, і відкриває нову перспективу життя з Ним, у Його благодаті та ласці, щоб до Воскресіння прийти зібраними з чистим серцем і хвалити Господа.
Кожний тиждень Великого посту присвячується згадці про якусь особливу подію чи особу. У першу неділю Чотиридесятниці Церква святкує торжество Православ’я, згадуючи перемогу над іконоборством та віднову почитання ікон у Царгороді. У другу неділю почитаємо тих, хто розкрив учення про силу посту та молитви. У Переполовинення посту вірні поклоняються Чесному і Животворящому Хресту ,черпаючи в Нього сили для подальшого духовного подвигу. Четверта і п`ята неділі Посту присвячені пам`яті двох великих учителів християнського духовного життя: св. Івана Ліствичника і прп. Марії Єгипетської. Треба зрозуміти, що в образі цих двох святих Церква явно вказує нам, що Постом вона очікує від нас збагачення нашого духовного і розумового внутрішнього світу.
Читання і духовні міркування можуть допомогти нам знайти цей внутрішній світ і його радість. Шоста і остання неділя Великого Посту є одним з дванадесятих свят – в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим. Це свято інакше називається Вербною, або неділею Ваій. Останній тиждень Великого Посту, Страсний Тиждень запрошує нас до роздумів над останніми днями життя Спасителя: Його страстями, Хресною смертю та погребінням.
Великий Піст — найкращий час, щоб розглянути і зважити неймовірно поверхневий характер нашого ставлення до людей, до речей, до роботи. "Ставитися до усього з посмішкою", "не приймати занадто близько до серця" — ось поради, що стали насправді "заповідями", яким ми радісно підкоряємося, а означають вони: не зв`язуйте себе, не розпитуйте, не поглиблюйте своїх відносин з людьми; дотримуйтесь правил гри, що полягають в поєднанні дружніх відносин з людьми і повної до них байдужості; думайте про усе з погляду матеріальної вигоди, прибутку, підвищення; іншими словами, будьте частиною того світу, що постійно вживає великі слова "мир", "відповідальність", "обережність" і т. д., а насправді додержується матеріалістичного принципу, згідно з яким людина оцінюється відповідно її заробіткові. Великий Піст — час пошуку сенсу: сенсу мого професійного життя з погляду покликання; змісту моїх відносин з іншими людьми; значення дружби; смислу моєї відповідальності в житті.
Немає ані роботи, ані покликання, що хоча б потроху не могли бути перетворені, не з погляду більшої продуктивності або кращої організації, але з погляду людської цінності. Необхідно намагатися поглибити всі наші людські відносини, тому що ми — вільні люди, що стали (часто самі того не усвідомлюючи) рабами систем, що поступово знищують все людське у світі. І якщо наша віра має яке-небудь значення, вона повинна бути співвіднесена із життям з усіма його труднощами. Безліч людей вважає, що необхідні зміни відбуваються в залежності від революцій, зовнішніх змін в умовах життя. Але ми, християни, повинні довести, що насправді усе походить зсередини — від віри і життя по вірі. Церква, увійшовши в греко-римський світ, не закликала до революції, указуючи на рабство. Але рабство стало неможливим під впливом віри і нової оцінки людини і всього життя. Один святий — а тут "святий" означає людину, що серйозно ставиться до своєї віри — більше може зробити, щоб змінити світ до кращого, ніж тисяча надрукованих програм. Свята людина — єдиний дійсний революціонер у цьому світі. Додам ще одне останнє зауваження: Великий Піст — це час, коли потрібно особливо стежити за всім тим, що ми говоримо. Світ наш є неймовірно просторікуватим, ми постійно потопаємо в словах, що втратили своє значення, а отже і свою силу. Християнство являє нам священне значення слова — цього воістину божественного дарунку. Наше слово має величезну силу, або позитивну, або негативну. Тому ми будемо суджені і за наші слова: "Кажу ж вам, що за кожне пусте слово, що люди скажуть, відповідатимуть у судний день; бо за словами своїми будеш виправданий, і за словами своїми будеш засуджений" (Мт. 12,36-37). Якщо ми будемо обмірковувати і зважувати наші слова, ми знову усвідомимо їх глибокий і священний зміст і зрозуміємо, що іноді безневинний жарт, нерозважно сказаний, може призвести до самих тяжких результатів, може стати останньою краплею, що переповнить чашу розпачу людини і штовхне її на найгірше. Але слово може бути і свідченням.
Випадкова розмова через стіл із своїм колегою може іноді краще передати йому вірний погляд на життя, на інших людей, на роботу, ніж формальна проповідь. Слово може заронити в душу можливість іншого підходу до життя, бажання пізнання. Ми дійсно не уявляємо собі, як ми постійно впливаємо один на одного словами, усім ладом своєї особистості. І зрештою люди навертаються до Бога не тому, що хтось зміг дати їм блискучі пояснення, але тому, що вони побачили в Ньому те світло, ту радість і глибину, ту серйозність і любов, що одні виявляють присутність і силу Божу у світі. Людина неначе знову здобуває віру, але також і життя, у його божественнім значенні, у її священній глибині. Утримуючись від їжі, ми знову пізнаємо її смак і навчаємося одержувати її від Бога з радістю і подякою. Скорочуючи розваги, слухання музики, непотрібні розмови і поверхневі міркування, ми знову розуміємо найбільшу цінність відносин з людиною, з людською роботою і з мистецтвом. І розуміємо ми все це, тому що ми просто знову зрозуміли Самого Бога, тому що ми повернулися до Нього й у Нім до усього того, що Він дав по Своїй безкрайній любові і милосерді.
Цього року підготування до Пасхи Господньої буде позначене лихоліттям війни та економічної скрути, болем втрати найрідніших та байдужості інших… Хай наша віра та довір’я до Всемилостивого Бога не будуть осоромленими; хай наша витривалість у боротьбі за свободу і кращу долю рідного народу оновиться через добровільне самозречення задля оновлення приватного і суспільного життя, особисту жертву задля перемоги любові над ненавистю. Нехай оновлена сила християнської віри, надії й любові дарує нам певність у неминучості перемоги Божої справедливості над кривдою, – перемоги над усяким ворогом, зовнішнім і внутрішнім, що повстає проти Бога й гідності людини, сотвореної на Його образ і подобу.
ієрей Юрій Логаза,
настоятель громади УГКЦ, м. Славутич
