Завантаження ...
Клиника БОГДАНА
Клиника БОГДАНА

Спогади Володимира Вербицького

spogady1.jpg

Володимир Вербицький: «У медсестри, яка винесла нам сина, в очах були сльози. Вона сказала, що у нього дві річні дози. Ми точно не чекали такого почути. Теж заплакали…» Наслідки Чорнобильської катастрофи відчуватися будуть ще довго. Після 26 квітня та заходів, присвячених 35 роковинам, життя продовжується, але ми повинні знати ...

 

Володимир Вербицький: «У медсестри, яка винесла нам сина, в очах були сльози. Вона сказала, що у нього дві річні дози. Ми точно не чекали такого почути. Теж заплакали…»

Наслідки Чорнобильської катастрофи відчуватися будуть ще довго. Після 26 квітня та заходів, присвячених 35 роковинам, життя продовжується, але ми повинні знати нашу гірку історію й шанувати тих, хто без перебільшення врятував світ, не тільки в пам’ятні дати. Ми повинні розповідати про те, що пережили люди, яким довелось на собі відчути що таке евакуація та переселення. Що відбувалось з ними у перші дні, місяці.

Своїми спогадами з нами поділився Володимир Вербицький, працівник Чорнобильської АЕС, прип’ятчанин, ліквідатор, на даний час працівник однієї з організацій зони вдічуження.

До аварії Володимир Вербицький із родиною жив у Прип’яті та працював на Чорнобильській АЕС в лабораторії металів дефектоскопістом рентгено-гамаграфірування. Фахівці займались вивченням руйнівних методів контролю зварних швів і з'єднань та поведінкою металів у радіоактивному середовищі.Обслуговувала лабораторія всі чотири енергоблоки.

Коли стався вибух Володимир знаходився вдома, у Прип’яті, в нього був вихідний.

«Взагалі, провести експеримент планувалось на першій зміні. І якби так сталось, то жертв серед працівників станції було б ще більше, тому що чисельність персоналу кількісно переважала. А вночі їх менше, до того ж планувалось виводити реактор з експлуатації для проведення регламентних робіт з ремонту реактора» - згадує колишній працівник ЧАЕС.

 

Вже після вибуху, Володимира Вербицького викликали на станцію. Тоді викликали усіх, кого можливо, щоб попередити ризики. До Вербицьких приїхала посильна, принесла таблетки з калієм та йодом і повідомила, що всіх співробітників станції викликають на роботу.

«Вранці я здалеку побачив зруйнований реактор і зрозумів якого великого масштабу сталася аварія. Але про рівень забруднення та його наслідки ми тоді ще не замислювались. Просто до кінця не розуміли», - зізнається Володимир.

27 квітня мешканців Прип’яті евакуювали. Тоді людям сказали що вони їдуть з міста всього на три дні. Тому з собою можна взяти тільки необхідне. Виявилось, що назавжди… Володимир вважає, що рішення про евакуацію прип’ятчан було вірним й організовано на достатньо високому рівні.

 

«Ми виїхали в одне з сіл Поліського району. З собою взяли найнеобхідніші речі та документи. Нашу родину прийняли без боязні «заразитись радіацію». Організували нам баньку, накормили. В цьому селі ми були дві доби. На жаль, я не пам’ятаю його назву та прізвище сім’ї, що надала нам притулок. Але ми їм дуже вдячні!», - розповідає Володимир.

В Прип’яті залишилось багато працівників Чорнобильської АЕС, представників міської влади, працівників житлово-комунальних підприємств та правоохоронних органів. Це було необхідно для життєзабезпечення міста.

Володимир Вербицький згадує, як 15 травня у місті стався колапс – відключили подачу електроенергії для того, щоб попередити коротке замикання і як результат – виникнення пожеж. Холодильники в багатьох квартирах прип’ятчан були підключені до мережі. Прийшлось комунальникам обходити будинки для того, щоб запобігти розвитку епідеміологічної ситуації.

 

Після двох діб у селі сім’я Вербицьких поїхала до смт. Поліського, як і багато інших прип’ятчан у той час. У Поліському знаходився штаб ЧАЕС, тоді Володимир був секретарем комсомольської організації лабораторії металів. Члени штабу запитали – чи є куди виїхати на деякий час, чи, можливо, родина залишиться у Поліському. Після роздумів Володимир прийняв рішення їхати до Києва.

Київський штаб запропонував Вербицьким поїхати до Запоріжжя де знаходилась атомна електростанція для тимчасового проживання. На початку травня родина поїхала до міста. Її поселили в профілакторії.

При медичному обстеженні, у сина, якому на той час було трохи більше року, виявили дві дорослі годові дози радіації.

«У медсестри, яка винесла нам сина, в очах були сльози. Вона сказала що у нього дві річні дози. Ми точно не чекали такого почути. Теж заплакали…»
Далі Володимир пояснює:

«Річна доза – це 5 рентген. Вона розрахована на 80 кг, а син важив близько 10-ти… І це за один день перебування в Прип'яті та Поліському. Тоді ще ніхто не знав, що Поліське знаходиться на векторі радіоактивного розповсюдження».

Володимир перебував в Запоріжжі близько тижня, а потім повернувся у Київ, отримав розподіл на роботу та повернувся на ЧАЕС. А згодом дружина та син поїхали до Євпаторії у санаторій, путівку вони отримали ще у Поліському.

 

В таборі «Казковому» місця на всіх не вистачало, селища на воді «Білого пароплаву" ще не було, тому багатьох працівників з ЧАЕС возили на базу Чорнобильської атомної станції, що знаходилась в одному з санаторіїв поблизу Тетерева. Після роботи працівників розміщували там, перевіряли на спектрометрах випромінювання людини, призначених для визначення вмісту гамма-випромінюючих нуклідів в тілі. Обстеження тривало від одного до декількох днів. Потім людей автобусами розвозили по місцям проживання. Ті, кому нікуди було їхати – залишались.

В вересні 1986 року родині дали житло в Києві.

Надія МУДРИК-МОЧАЛОВА, провідний фахівець із зв’язків з громадськістю та пресою ДП «ЦОТІЗ»

Мебли для родины