Завантаження ...

Про птахів, вовків, або як досліджується природа Чорнобиля

Чорнобиль після страшної аварії став унікальним місцем. Важко знайти більш цікавий майданчик для дослідження. На величезних площинах наразі обітає безліч диких тварин. Тут добре себе почувають багато унікальних червонокнижних видів, які повернулись до звичок і життя, що були їм притаманні сотні років тому....

 
 

Чорнобиль після страшної аварії став унікальним місцем. Важко знайти більш цікавий майданчик для дослідження. На величезних площинах наразі обітає безліч диких тварин.

Тут добре себе почувають багато унікальних червонокнижних видів, які повернулись до звичок і життя, що були їм притаманні сотні років тому. Українські науковці вже десятки років досліджують відновлення дикої природи Чорнобильської зони. Одним з найбільших ентузіастів у цій сфері є заступник директора з наукової роботи Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології Сергій Гащак. Він працює у зоні з 1990-го, а останні двадцять років вивчає дику природу Чорнобиля за допомогою сучасних технологій фотопасток. Він вже назбирав унікальні фото та відео свідчення розквіту фауни цієї території.

Зграї вовків, групи рисей, повсякденне життя ведмедів, кабанів, оленів, лосів й дрібніших видів потрапили на камери Гащака й ці кадри він передав ВВС News Україна. Подібні дослідження розпочали і працівники нещодавно створеного Чорнобильського заповідника, проте такого обсягу інформації в них ще немає.

Як працювати з фотопастками у Чорнобилі
"Я приїхав сюди в 90-му році. Починав працювати в зоні відчуження як науковець і потрапив у радіологічну лабораторію. Досліджував вплив радіації на свійських тварин, а з 92-93 років зайнявся дикими тваринами", - розповідає Сергій Гащак.

 

Він був першим, хто ще в 90-х роках склав перелік й описав кожен вид хребетних тварин зони. У 2001 році американські вчені подарували йому кілька тоді ще рідкісних для України фотопасток.

"Це був унікальний абсолютно винахід, коли камера сама, не турбуючи тварин, збирає інформацію", - згадує вчений. Спочатку це були плівкові камери на 36 кадрів, отримати якісні знімки з яких було складно. В 2012 році за допомогою іноземних колег він отримав перші цифрові фотопастки й ця робота стала серйозною частиною життя дослідника.

З Сергієм Гащаком ми спілкувались і в зоні, і в офісі Чорнобильського центру у місті атомників Славутичі.

 

Науковець живе у Славутичі, але постійно їздить у робочих справах у зону відчуження.

"Іноді я живу в зоні по кілька тижнів безвилазно, іноді навіть у польових умовах - в лісі чи у лузі. Для обслуговування фотопасток - розставити, зібрати, замінити батарейки чи карти - виїжджаю на кілька днів", - розповідає пан Гащак.

Основний напрямок дослідження їхнього центру - радіоекологічний. Тому у них є розуміння забруднення на конкретних територіях і необхідних засобів захисту.

"Більша частина зони придатна для професійного тривалого перебування людини", - наполягає науковець.

Де "полювати" на диких тварин
Вдало знайти місце, щоб встановити фотопастку - це запорука успіху й великий шанс зловити в об'єктив дику тварину. Пан Гащак каже, що це "справа на мільйон" і потребує великого досвіду роботи на місці. Щоб правильно поставити пастку, треба дуже добре знати територію. Є стежки і місця, де тварини ходять часто, а є місця "практично порожні". Важливо знати особливості поведінки тварин і її сезонні зміни. Тварини намагаються ходити найбільш економними і оптимальними шляхами, а тому є сенс ставити пастки на стежках, перехрестях, лісових дорогах і просіках.

 

Серед улюблених місць дослідника також водопої та мости, але є великі ризики втратити камеру - бо там ходять і люди. Сучасні фотопастки можуть пропрацювати без втручання людини максимум рік, але для нормальної роботи і зняття інформації кожну пастку треба обслуговувати раз на 1,5-2 місяці. Тому часу це забирає багато. У пана Гащака в зоні вже понад 50 камер, а ще десять останнім часом вкрали чи вони згоріли в пожежі. Камери закуповують переважно благодійники, а тому втрата приладів, які коштують 150-200 доларів кожен, є серйозною проблемою.

Хто живе у зоні
Найбільше у фотопастки потрапляють найпоширеніші тварини зони - шляхетні олені, лосі, косулі, сарни, кабани (хоча через епідемію чуми їх стало менше). Хижаків менше, але в об'єктиви потрапляють вовки, лисиці, єнотоподібні собаки та рисі.

За словами пана Гащака, за роки після аварії тваринний світ зони дуже змінився. Стало суттєво більше видів, на яких активно полювали. Зокрема, оленів було не більше кількох сотень, а зараз вже тисячі. Те ж саме стосується лосів та диких кабанів.  Суттєво більше стало хижаків, адже їхня харчова база збільшилася у десятки разів.

 

"Такі види, як рись, з'явилися вже після аварії - їх тут не було давно", - вважає Сергій Гащак. І кадри з фотопасток це підтверджують. Він не береться сказати приблизну кількість рисей у зоні, але цифра має бути приблизно така ж, як і у вовків.

"Тобто рись стала абсолютно звичним видом тут", - наполягає науковець. За його словами, через відсутність господарської діяльності та людей сюди повернувся ведмідь.

"Ведмідь ще не є постійним мешканцем Чорнобильської зони, але його можна зустріти практично по всій території", - розповів пан Гащак.

 

Вони заходять сюди з білоруської території, деякі можуть тут жити і розмножуватись. Ведмедів не було на цих територіях вже сто років, наполягає науковець. За його словами, радіація обмежено вплинула на тварин зони - ефект був короткочасний й лише на окремі особини або територіальні групи. Найбільш постраждалі частини зони активно використовувались людьми і тварин там практично не було.

Ретельних і комплексних обліків точної кількості тварин зони ніхто не проводив. Як каже пан Гащак, на це немає ані замовлення, ані грошей, ані людей. Проте є оцінки, які ґрунтуються на власній думці дослідника, його уявленнях про зону і досвід. За оцінками Сергія Гащака, зараз у зоні десь понад 2-3 тис. оленів, до 1,5 тис. лосів, близько 1 тис. косуль, 700-900 кабанів, до 180 коней Пржевальського, до 120-150 вовків та до 100 рисей.

Ведмедів - до десяти, але місцевих - одиниці. Зубр, якщо досі живий, то один, іноді заходять ще, але не оселяються.

"З дрібнішими тваринами - своя бухгалтерія, теж складна. Фотопастки не спроможні надати чітку відповідь. Потрібні цілеспрямовані, складні, широкомасштабні обліки за участі великої кількості досвідчених людей. Таких взагалі немає", - вважає пан Гащак.

Вовки
Сергій Гащак має багату колекцію відзнятих вовків, їхнього полювання і життя великими зграями. Таке рідко зустрінеш у Європі. Територія зони велика й людей тут немає, тому у вовків міняються моделі поведінки. Вони збираються у великі зграї та можуть бути активними і полювати не тільки в сутінках, а й удень.

 

"Сім'ї вовків заселили всю територію, вони починають конкурувати одна з одною за територію та їжу. Це дуже незвичайно", - розповідає Сергій Гащак.

Конкурентами цих тварин стають ведмеді та рисі. Великими зграями вовки збираються з осені до весни. Це дозволяє їм гуртом завалити великого лося чи оленя.

Рисі
Кілька фотопасток упіймали справжні танці молодих рисей та рисенят. На унікальних кадрах великі рисенята довго граються біля водойми та мосту через неї.

 

Рисі не збираються у зграї і не так часто полюють на великих тварин, а полюбляють косуль, сарн або молодих оленів. А найчастіше їдять зайців та птахів. На багатьох фотографіях із зони влітку, коли хутро тонке, видно, які вони виснажені і худі.

Єнотовидні собаки
Ще один вид, який часто потрапляє на камери - єнотоподібний собака. Їх завезли в цей регіон спеціально й вони жили тут дуже давно, але з часом зникли.

"Колись у далекому минулому тут жили такі види. Зараз ця тварина їсть практично все, що зможе знайти, але великої шкоди в Чорнобильській зоні вони не роблять", - вважає Сергій Гащак.

 

Птахи зони
Відсутність людини посприяла тому, що чисельність деяких рідкісних видів птахів у зоні стрімко зросла. За словами пана Гащака, такі види, як орябок і тетерук - мисливські і червонокнижні - в зоні стали звичайними.

 

"Сюди навіть іноді приїжджають туристи з Європи, щоб тільки подивитися на тетеруків", - хвалиться науковець. До зони повернулися глушці, яких тут давно не було.

 

Є вже великі хижаки, такі як орлан білохвостий. Колись він був дуже рідкісний, а зараз уже звичайний, запевняє пан Гащак. Орлан за останні роки суттєво зменшив популяцію чорних лелек. З цікавих видів у зоні відчуження дослідник назвав пугачів та сіру сову. Також тут бачили рідкісний у Європі вид - великого підорлика.

Шкода від пожеж
Цієї весни у Чорнобильській зоні вирували найбільші за останні роки лісові пожежі, згоріло близько 70 тисяч гектарів лісів.

"Зараз пожежі повторюються майже кожного року, але природа вміє переживати їх і відновлюватись", - зауважив науковець.

 

Він каже, що через сильний вогонь могли постраждати дрібні види тварин, які не змогли втекти від вогню. У вогневій пастці могли отримати опіки й великі тварини. Сергій Гащак каже, що більшість тварин уникла прямого впливу пожежі й вже за місяць на великій кількості згарищ відновлюється рослинність та життя. На кадрах з фотопасток видно, як вирували пожежі і як від них тікали тварини. А вже через місяць там виросла трава й паслись олені та лосі з малятами.

 

Що дає інформація з камер
За словами Сергія Гащака, інформація з камер - це не просто інтерес, хто там живе, а важливі наукові дані. "За допомогою такого обладнання ми можемо аналізувати, яка чисельність тварин, як вони розмножуються", - вказує дослідник. Він розповідає, що такі технології досліджень тільки розвиваються і стандартних шаблонів аналізу не існує. Сергій Гащак намагається узагальнити великий масив інформації, отриманий з камер за останні роки, щоб опублікувати свої наукові висновки та дослідження. Він сподівається, що ця інформація допоможе новоствореному Чорнобильському заповіднику зрозуміти, що і як відбувається в зоні.

 

Дуже часто, як визнає сам Сергій Гащак, його робота з тваринами - це ентузіазм, який не надто затребуваний державою. Але зупинятись він не збирається, адже робота в умовах дикої природи без людей - це втілення мрії.

"Я з дитинства мріяв бути дослідником природи, ми навіть з хлопцями малювали, як ми бігаємо з біноклями і біля нас жирафи. Те, що відбувається у зоні відчуження, це абсолютна реалізація цих дитячих мрій", - пояснив джерело свого ентузіазму чоловік.

І додає, що часто комфортніше працювати з дикою природою, аніж з людьми. Сергій Гащак наполягає, що Україна повинна зберегти територію зони у вигляді дикої природи, як це є зараз.

Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями:
мрия