Історія подолання наслідків ядерної аварії на Чорнобильській АЕС нараховує тисячі імен героїв багатьох професій та роду діяльності. Нещодавно наше музейне зібрання поповнилося цікавими фотодокументальними матеріалами людини, яка працювала у найнебезпечніших ділянках проммайданчику ЧАЕС. Мова йде про Швидька Петра Васильовича (1947-2014) – радянського ....
Історія подолання наслідків ядерної аварії на Чорнобильській АЕС нараховує тисячі імен героїв багатьох професій та роду діяльності.
Нещодавно наше музейне зібрання поповнилося цікавими фотодокументальними матеріалами людини, яка працювала у найнебезпечніших ділянках проммайданчику ЧАЕС. Мова йде про Швидька Петра Васильовича (1947-2014) – радянського та українського вченого, спеціаліста в галузі гірничих наук, науковий доробок якого налічує близько 130 праць та 55 винаходів.
У 1986 р. Петро Васильович Швидько працював науковим співробітником Дніпропетровського гірничого інституту (нині – «Дніпровська політехніка»). Один з його наукових винаходів - спосіб великотоннажного захоронення радіоактивних відходів, - в травні 1986 р. викликав велику зацікавленість науковців та спеціалістів, що безпосередньо підключились до ЛНА. Цікаво, що раніше, в 1983 р., ця новаторська розробка була піддана жорсткій критиці у вчених колах як безперспективна.
Відповідним рішенням Урядової комісії № 321 від 25.11.1986 р., Швидька П.В. включили до складу спеціальної групи, що займалася дезактивацією покрівлі 3-го енергоблоку ЧАЕС, віддаленням високорадіоактивних уламків. Йому нерідко доводилось працювати в зонах з надвисоким радіаційним випромінюванням. Отримана ним доза перевищує 219 рентген.
Швидько П.В. запровадив технологію дезактивації зон «Л», «Н», «М» покрівлі 3-го енергоблоку за допомогою шахтарських лебідок. В травні 1988 р. він особисто брав участь у розчищенні простору навколо турбіни №7 від паливних збірок та графіту, що потрапили туди через покрівлю, для створення умов будівництва контрфорсних стін в машзалі 4-го енергоблоку. Новаторські ідеї вченого в подальшому також використовувались для виконання інших важливих робіт, зокрема захоронення так званого «рудого лісу».
Загалом, у чорнобильській зоні Швидько Петро Васильович провів з перервами 4 роки і 7 місяців, спочатку у відрядженнях, не полишаючи працю у Дніпропетровському гірничому інституті, а згодом, в 1988 р., перейшов на постійну роботу до новоствореного ПО «Спецатом».
Музей вдячний дочці Петра Васильовича, Ользі Швидько, яка передала до музею чорнобильський архів батька після його смерті – більше 150 експонатів, серед яких нагороди, документи, фотографії, креслення, печатні видання., тощо.
