Завантаження ...

"Загарбники перш за все знищують енергетичну інфраструктуру",- Дмитро Стельмах

103.jpg

Депутат Славутицької міськради розповів про досвід працівників Чорнобильської АЕС із забезпечення життєдіяльності міста в умовах ізоляції та окупації.

Частина півночі Україні була окупована з першого дня агресії рф. Мешканці Славутича, який називають містом-супутником Чорнобильської АЕС, опинились в ізоляції. 9 березня 2022 року у НЕК “Укренерго" повідомили, що ЧАЕС та Славутич в результаті ворожих дій повністю знеструмлені, а ремонтні роботи неможливі.

Як мешканці організувались в умовах воєнних дій, забезпечили роботу систем життєдіяльності та енергозабезпечення міста “Українській енергетиці” розповів депутат Славутицької міської ради Дмитро Стельмах.   

Наш співрозмовник у мирному житті займає посаду начальника відділу стратегічного планування на Чорнобильській АЕС. Як зазначив сам Дмитро Стельмах, раніше він був командиром інженерного взводу, а наразі командує добровольчим формуванням територіальної громади міста Славутич.

 

Мітинг у Славутичі проти вторгнення військ рф у перші дні повномасштабної агресії. Джерело: Тетяна Бойко

 

Якими джерелами енергії змогли скористатися мешканці у захопленому місті?

Зріджений балонний газ зник з заправок міста, буквально, за кілька діб. До того ж після знеструмлення міста та без живлення електронасосів і електрообладнання автозаправних станцій, його взагалі неможливо було б забрати з заправок. 

Втім наше місто виявилося досить підготовленим до зникнення електрики, бо у нас залишився природний газ з мережі. Крім того, у місті діяла когенераційна станція, і саме завдяки її роботі вироблялося близько 650 кВт електроенергії. 

Цієї потужності вистачало для роботи мережевих насосів централізованого теплопостачання міста, водопостачання та для забезпечення електрикою вежі мобільного зв’язку, але на роботу електроплит для приготування їжі, навіть тим 10 тисячам із 23-х тисяч містян, що залишалися у місті, вже було недостатньо. 

Тому наші приватні підприємці та комунальні служби взялися оперативно розвозити дрова. Людям довелось готувати їжу просто у дворі: на саморобних “буржуйках”, мангалах. Використовували, навіть, урни для сміття. 

 

Четверта доба без електрики, приготування їжі у дворах Славутича 12 березня 2022 року. Джерело: TV MediaDom Slavutich

 

Що було найскладнішим у період ізоляції?

Найскладніше було перенести інформаційний вакуум. Опинитися без зв’язку через розряджений телефон, стало серйозним випробуванням. Цю проблему ми частково вирішили за допомогою пункту підзарядки від когенераційної станції, біля вежі на в’їзді у місто, а також від дизель-генераторів, які працювали на залишках пального.

А коли нам вдалося зробили пункти підзарядки від сонячної станції, ми отримали практично невичерпне джерело електроенергії. 

Люди приносили для підзарядки автомобільні акумулятори, заряджали і несли цю енергію додому. Таким чином мешканці вирішували проблему із освітленням, а деякі навіть примудрялися готувати їжу та зігріватись. 

Наприклад, у мене вдома котел працює на дровах, але автоматика котла і насос примусової циркуляції без електрики працювати не можуть. І знятого з авто та зарядженого від сонця акумулятора вистачає на декілька годин, аби якось обігріти будинок у холодний період.

Але, я вважаю, зв’язок значно важливіший, бо людина може прожити без води декілька діб, без їжі – кілька тижнів, а от без інформації з телефону та соціальних мереж, деякі люди божеволіють, умовно кажучи, через декілька годин.

 

Відомо, що у Славутичі є сонячні станції. Чи вдалось місту використати ці потужності?

Так, це панелі “Сонячного міста”. Фотоелектричні панелі першого в Україні муніципального енергетичного кооперативу загальною потужністю 200 кВт знаходяться на дахах трьох комунальних об’єктів Славутича. 

Але станція була побудована як суто мережева, і обладнання, яке допомогло б отримати цю енергію для власних потреб у режимі так званого “острова”, у нас, звичайно, не було. 

Не було у нас і досвіду. А через те, що Славутич знаходився в ізоляції, не те, що необхідне обладнання, навіть їжу, не було можливості доставити. 

Тільки уявіть собі ситуацію, як було би безглуздо померти від спраги біля колодязя, не маючи під рукою кружки. 

Але, на наше щастя, Славутич – місто енергетиків. Ви не уявляєте яка кількість людей зібралася, щоб придумати, як запустити роботу станції. Вони підійшли до цього творчо і, врешті решт, нам все ж таки вдалося отримати енергію безпосередньо з панелей. 

 

Панелі СЕС енергокооперативу “Сонячне місто”, розташовані на даху комунальної будівлі Славутича. Джерело: kanaldom.tv

 

Які пристрої можна було живити від сонячної станції?

Наразі багато сучасних пристроїв мають імпульсні блоки живлення. Це мобільні телефони, планшети, павер-банки, ноутбуки. Нам вдалося використати 12 панелей: ми послідовно з’єднали шість панелей, а потім два таких з’єднання підключили паралельно. 

У часи максимальної сонячної активності вдавалось отримувати до 3,6 кВт потужності постійної напруги. При цьому одночасно міг працювати стаціонарний комп’ютер, заряджалися декілька рацій, павер-банків, мобільних телефонів, ноутбуків. Хлопці для експерименту, навіть, принесли електрочайник і закип’ятили воду. 

Ми організували три таких пункти підзарядки по місту для мешканців: у будинку культури “Енергія” та торгових центрах “Люкс” і “Мінськ”. Зі станції одного із будинків ми зробили пункт підзарядки для мобільних телефонів.

 

Чи вдалось вам перевести мережеву станцію в автономний режим без автономного інвертора та накопичувачів?

Ми знайшли трифазний, на 380 вольт, дизель-генератор, підключили його до мережі будівлі будинку культури “Енергія” і таким чином, штучно створили мережу. 

На п’ятий день відсутності електрики у місті, нам вдалося змінити налаштування програмного забезпечення і подати сонячну енергію у мережу будівлі. 

При цьому довелося вирішувати задачу балансування вироблення та споживання електрики окремо на кожній фазі, щоб не було, так званого, перекосу між фазами. Після ретельного балансування, нам вдалося забезпечити електроенергією хоча б один цей будинок. 

 

Що показав тиждень відсутності електроенергії у місті?

На шосту добу без електроенергії у місті, ми були на межі припинення водопостачання. Система водовідведення і каналізації вже не могла працювати, тому, що закінчилося пальне для їх дизель-генераторів. 

Цей досвід наочно показав, що у надзвичайних ситуаціях головне для  міста – створити загальну систему функціонування служб забезпечення існування містян.

За відсутності електроенергії місто дуже швидко провалюється у “кам’яний вік”

Наразі у місті існують альтернативні джерела енергії. Є котельня, яка працює на щепі деревини. Крім того, були дві добудовані, але на той час ще не введені в експлуатацію, котельні на біопаливі. Які теж стали б у нагоді.

Зараз, коли через воєнний стан, можуть змінитися ціни на ринку електроенергії, у тому числі на енергію з ВДЕ, мабуть краще трансформувати підхід. 

Варто зробити акцент не на продажу енергії у мережу, а на створенні найбільш незалежної від зовнішніх умов системи аварійного енергозабезпечення комунальних служб міста.

Бо за відсутності електроенергії місто дуже швидко провалюється у “кам’яний вік”. 

Якщо ми матимемо таку систему, то зможемо дуже швидко налагодити роботу виконавчої влади, надання адміністративних послуг, роздрукування документів, роботу системи безготівкових розрахунків у торговельній мережі тощо. 

Наприклад, можна в одній будівлі із автономним електрозабезпеченням  сконцентрувати підрозділи виконавчої влади, у другій –  холодильні установки для зберігання продуктів, що швидко псуються, у третій – організувати, скажімо, випікання хліба для населення тощо. 

Це дозволить забезпечити базові потреби мешканців та функціонування міста у таких важких умовах війни. 

 

Які висновки щодо енергобезпеки на рівні міста можна зробити, спираючись на досвід Славутича?

Варто бути готовим і до більш драматичного сценарію розвитку подій. Зараз ми у мерії обговорюємо подальші кроки для забезпечення енергетичної безпеки міста. Бо ці покидьки-загарбники при захопленні наших міст, перш за все знищують енергетичну інфраструктуру. 

У Маріуполі було щонайменше 15 підприємств, які могли генерувати або передавати електроенергію. Ворог знищив їх у першу добу. Місто залишилося без електроенергії і уся критична інфраструктура зупинилася, бо для нападника це ціль номер один. 

Навіть, досвід війни у Сербії вказує, що коли держави НАТО там працювали, вони використали графітові бомби. Це викликало коротке замикання у централізованій мережі і по всій країні зникла електроенергія. 

Ніхто не знає яким чином будуть розвиватися військові дії в Україні. Тому в регіонах треба зробити дуже важливі висновки щодо безпеки сучасних міст, які без електроенергії можуть не вижити. 

Місто енергетиків Славутич. Джерело: kanaldom.tv

 

Що потрібно місту для забезпечення головних енергетичних потреб?

Звісно, що мають бути різні джерела енергії. Я хочу акцентувати увагу не тільки на відновлюваних джерелах: біопаливі, сонячній чи вітровій енергії.  

Справа у тому, що міста мають продумати та організувати локальну роботу критичної інфраструктури. Для цього місто повинно мати відповідне самодостатнє обладнання та бути готовим до автономного існування.

Наприклад, щоб забезпечити електропостачання блокпостів чи невеликого поселення у мирний час, треба протягнути півкілометру кабелю плюс зробити опори, а це чималі гроші, трудові затрати і час. 

У нашому випадку простіше виявилося купити декілька світлодіодних ліхтарів, які поєднані з сонячною панеллю із вбудованим акумулятором. Так вийшло  дешевше, бо нам не довелося платити за кабель, електроенергію тощо.

Міста мають організувати локальну роботу критичної інфраструктури: мати відповідне самодостатнє обладнання та бути готовим до автономного існування.

Важливо, щоб під час повоєнної відбудови громад вже були напрацьовані готові рішення, як локально забезпечити їх електроенергією. Ці рішення можуть бути прийняті для відновлення зруйнованих сіл, селищ, особливо тих, до яких повертається невелика кількість людей.  

Такий підхід варто застосовувати і для приватних осель, які теж мають себе захистити.

Ми готові ділитися досвідом, проводити заходи для обговорення проблем виживання міста в умовах критичної ситуації у країні, щоб усі побачили, як це працює.

мрия